розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Київського районного суду м. Полтави від 15 листопада 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 24 листопада 2014 року,

Указаним вироком місцевого суду, з урахуванням змін, внесених ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 24 листопада 2014 року, визнано винуватим та засуджено

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця м. Полтави, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

- за ч. 3 ст. 152 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Вирішено питання про долю речових доказів.

Зазначеним вироком місцевого суду було також засуджено ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 152 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватим та засуджено за те, що він 22 березня 2013 року близько 03:00 год., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, знаходячись за адресою: АДРЕСА_1, протиправно, в супереч волі ОСОБА_3, погрожуючи їй застосуванням фізичного насильства та застосовуючи до неї фізичне насильство, заподіявши їй легкі тілесні ушкодження, вступив з нею в насильницький статевий акт природнім способом.

ОСОБА_1, діючи єдиним умислом із ОСОБА_2, допомагав останньому подолати опір з боку ОСОБА_3, тримаючи її за кисті рук та закриваючи рота долонею своєї руки, утримував потерпілу на дивані, а також порадами та вказівками сприяв ОСОБА_2 зґвалтувати потерпілу, здійснюючи при цьому психологічний тиск на неї та фіксуючи дану подію на відеокамеру мобільного телефону.

У касаційній скарзі засуджений указує на незаконність оскаржуваних судових рішень щодо нього і зазначає вимогу про їх перевірку судом касаційної інстанції. ОСОБА_1 зазначає про те, що у нього не було безпосереднього насильницького статевого акту із потерпілою, з огляду на що вважає недоведеною його винуватість у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 152 КК України. Указує про недопустимість окремих доказів, зокрема відеофайлів на мобільному телефоні "Prestigio", на яких зафіксовано зґвалтування ОСОБА_3 Також за змістом скарги посилається на однобічність судового розгляду та фактично стверджує про невідповідність висновків суду фактичним обставинам провадження.

Перевіривши касаційну скаргу, долучені копії судових рішень, колегія суддів вважає, що немає підстав для відкриття провадження з мотивів, наведених у касаційній скарзі.

Із урахуванням положень ст. 438 КПК України, однобічність судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам провадження не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

З огляду на це, суд касаційної інстанції при перевірці судових рішень виходить із фактичних обставин встановлених судом.

Як убачається із судових рішень, висновки про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 152 КК України, відповідають фактичним обставинам, визнаним судом доведеними, та ґрунтуються на сукупності зібраних і оцінених судами доказів, які наведені у вироку.

При цьому твердження засудженого про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та необґрунтованість кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 152 КК України, оскільки він безпосередньо не вчиняв насильницький статевий акт із ОСОБА_3, є безпідставними.

Так, відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи" від 30 травня 2008 року (v0005700-08) злочин, передбачений ст. 152 КК України, визнається вчиненим групою осіб, якщо у ньому брали участь декілька (два і більше) виконавців (співвиконаців), тобто співучасників, ознаки яких зазначені у частині 2 статті 27 КК України. При цьому виконавці (співвиконавці) діють узгоджено, з єдиним умислом і кожен з них безпосередньо виконує діяння, що утворюють повністю або частково об'єктивну сторону складу злочину. Для визнання зґвалтування вчиненим групою осіб не вимагається попередньої змови між виконавцями цих злочинів. Дії особи, яка не вчинила і не мала наміру вчинити статевий акт, але безпосередньо застосовувала фізичне насильство, погрожувала його застосуванням з метою зґвалтування її іншою особою, повинні розглядатися як співвиконавство у цьому злочині. Дії таких співвиконавців визнаються вчиненими групою осіб.

Із копій судових рішень убачається, що ОСОБА_1, діючи єдиним умислом із ОСОБА_2, застосовував фізичне насильство до потерпілої, допомагав подолати опір з боку ОСОБА_3, тримаючи її за кисті рук та закриваючи рота долонею своєї руки, утримував потерпілу на дивані, а також порадами та вказівками сприяв ОСОБА_2 зґвалтувати потерпілу, здійснюючи при цьому психологічний тиск на неї та фіксуючи дану подію на відеокамеру мобільного телефону. Окрім того, ОСОБА_1 після вчинення злочину з метою привести до тями ОСОБА_3 та знищити сліди злочину обмив потерпілу холодною водою.

Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується із правильними висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності у діях ОСОБА_1 такої кваліфікуючої ознаки зґвалтування, як вчинення цього злочину групою осіб.

Окрім того, твердження ОСОБА_1 про порушення вимог кримінального процесуального закону при проведенні досудового розслідування, недопустимість окремих доказів, зокрема відеофайлів на мобільному телефоні "Prestigio" аналогічні тим, які висловлювались в суді апеляційної інстанції і були перевірені, а висновки суду про голослівність цих доводів сторони захисту належним чином обґрунтовані.

Зокрема, із ухвали убачається, що мобільний телефон "Prestigio" був добровільно наданий ОСОБА_1 працівникам правоохоронних органів у день вчинення злочину. Відразу в порядку статей 223, 237 КПК України був переглянутий наявний в указаному телефоні відеозапис зґвалтування ОСОБА_3 із послідуючим його копіюванням на оптичний диск. Після цього телефон було поміщено в поліетиленовий пакет та опечатано. Даний пакет було відкрито лише у суді першої інстанції. Тобто, як зазначено в ухвалі, будь-який сторонній доступ до зазначеного відеозапису був відсутній. Окрім того, із ухвали видно, що апеляційний суд під час судового слідства, дійшов висновку про ідентичність відеозапису на вказаному мобільному телефоні, який був вилучений працівниками правоохоронних органів, із тим, який досліджувався як судами першої, так і апеляційної інстанцій. При перегляді відеозапису в суді апеляційної інстанції будь-яких зауважень щодо його монтажу від учасників процесу не надходило.

У суду касаційної інстанції немає підстав не довіряти даним висновкам суду апеляційної інстанції, а переконливих доводів, щодо недопустимості зазначеного доказу, касаційна скарга не містить.

Висновки суду апеляційної інстанції належним чином мотивовані, а ухвала відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Інших аргументів щодо істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для скасування чи зміни судових рішень, у касаційній скарзі не наведено.

Окрім того, у скарзі засуджений зазначає вимогу про пом'якшення призначеного йому покарання шляхом застосування ст. 75 КК України, проте не наводить жодних доводів на обґрунтування свого прохання.

Із наданої копії ухвали убачається, що судом апеляційної інстанції при застосуванні ст. 69 КК України та пом'якшенні ОСОБА_1 покарання, призначеного судом першої інстанції, відповідно до вимог ст. 65 КК України ураховано тяжкість вчиненого ним злочину, дані про його особу, а також обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання.

З огляду на вищевикладене, з мотивів, наведених у касаційній скарзі, наданих копій судових рішень убачається, що підстави для її задоволення відсутні, а тому у відкритті провадження слід відмовити.

Виходячи з викладеного, керуючись ч. 2 ст. 428 КПК України,

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Київського районного суду м. Полтави від 15 листопада 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 24 листопада 2014 року щодо нього.