розглянула в судовому засіданні 22 квітня 2015 року в м. Києві касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Васильківського міськрайонного суду Київської області від 25 вересня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 15 січня 2015 року.

Вироком Васильківського міськрайонного суду Київської області від 25 вересня 2014 року

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Мелітополя Запорізької області, громадянина України, проживаючого за адресою АДРЕСА_1, раніше не судимого,

засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України на 6 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 15 січня 2015 року вирок місцевого суду залишено без змін.

За вироком суду, ОСОБА_4 визнано винним у тому, що він 18 жовтня 2013 року керуючи технічно справним автомобілем "Шкода" д.н.з. НОМЕР_1, рухаючись автодорогою "Глеваха-Васильків" у напрямку м. Василькова, грубо порушив правила безпеки дорожнього руху, в результаті чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_5, чим спричинив смерть останньої.

У касаційній скарзі засуджений порушує питання про зміну судових рішень у зв'язку невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, внаслідок суворості. При цьому посилається на те, що суди не врахували у повній мірі особу засудженого та всі обставини кримінального провадження, в результаті чого призначили занадто суворе покарання. Просить застосувати до нього положення ст. 75 КК України та звільнити його від відбування покарання з випробуванням.

Перевіривши доводи касаційної скарги, дослідивши додані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Доводи касаційної скарги про порушення щодо засудженого загальних засад призначення покарання, на думку колегії суддів, є непереконливими.

Як убачається з наданих суду касаційної інстанції копій судових рішень, при призначені засудженому покарання суди врахували ступінь тяжкості вчиненого ним злочину та дані про особу засудженого.

Так, обґрунтовуючи висновок щодо виду і міри покарання ОСОБА_4 та призначаючи йому покарання у виді позбавлення волі, яке він має відбувати реально, суди виходили з того, що засуджений вчинив тяжкий злочин з необережності, раніше не судимий, характеризується позитивно, на обліку лікарів нарколога та психіатра не перебуває, думку потерпілої, яка наполягала на суворому покаранні засудженому. Крім того, апеляційним судом було враховано, що під час перегляду вироку місцевого суду в апеляційному порядку засуджений визнав вину та частково відшкодував шкоду потерпілій. Інших обставин, що пом'якшують або обтяжують покарання засудженому, не встановлено. Також судами враховано конкретні обставини кримінального провадження.

Врахувавши всі зазначені обставини в сукупності, у тому числі на які засуджений посилається у касаційній скарзі та які враховані при апеляційному розгляді кримінального провадження, суди обґрунтовано дійшли висновку, що виправлення та перевиховання засудженого можливо лише в умовах ізоляції його від суспільства.

На думку колегії суддів, місцевий суд, призначаючи ОСОБА_4 покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України, та апеляційний суд, під час перевірки вироку суду першої інстанції, вимог статей 65- 67 КК України не порушили, оскільки призначене йому покарання відповідає характеру і ступеню тяжкості вчиненого злочину, всім обставинам кримінального провадження і є необхідним для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, як це передбачено ст. 65 КК України.

Підстав вважати призначене ОСОБА_4 покарання явно несправедливим через його суворість, про що зазначає засуджений у касаційній скарзі, не вбачається, як і не вбачається підстав для його пом'якшення.

При розгляді апеляції захисника, суд апеляційної інстанції перевірив доводи скарги зі змінами та доповненнями, аналогічні доводам викладеним у касаційній скарзі засудженого, належним чином вмотивував своє рішення. ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Отже, обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, а тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, колегія суддів,

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Васильківського міськрайонного суду Київської області від 25 вересня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 15 січня 2015 року.