Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого - судді Пойди М.Ф., суддів - Бех М.О., Квасневської Н.Д., з участю прокурора - Подоляка М.С., захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Корнієнка В.І., - розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Корнієнка Вадима Івановича на вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 листопада 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 24 квітня 2014 року щодо ОСОБА_1, -

Вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 листопада 2012 року -

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України,

раніше не судимого,

визнано винним і засуджено:

за ч. 1 ст. 119 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки;

за ч. 1 ст. 125 КК України - до покарання у виді виправних робіт на строк 1 рік.

На підставі ст. 70 КК України ОСОБА_1 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Вирішено цивільний позов потерпілої ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди та питання про речові докази.

Органами досудового слідства ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, за наступних обставин.

02 лютого 2012 року, близько 15 години 20 хвилин, на вулиці Уральській у місті Ужгороді між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 виник конфлікт у зв'язку з недотриманням ОСОБА_1 безпечної відстані при перетині проїзної частини вулиці, по якій ОСОБА_4 рухався на автомобілі марки "Нісан Патрол", реєстраційний номер НОМЕР_1. У ході конфлікту ОСОБА_1, будучи у стані алкогольного сп'яніння, умисно цілеспрямовано наніс ОСОБА_4 один удар кулаком в обличчя, від якого потерпілий впав на землю і вдарився головою об дорожнє покриття. У результаті цього ОСОБА_4 було заподіяно тяжке тілесне ушкодження, що спричинило його смерть.

Перекваліфіковуючи дії ОСОБА_1 з ч. 2 ст. 121 КК України на ч. 1 ст. 119; ч. 1 ст. 125 КК України, суд виходив із того, що засуджений наніс ОСОБА_4 один удар кулаком в обличчя і, відповідно до висновку судово-медичної експертизи, безпосередньо заподіяв лише легке тілесне ушкодження у виді крововиливу і рвано-забійних ран губи. Тяжке тілесне ушкодження у виді черепно-мозкової травми з ушкодженням кісток черепа, забоєм головного мозку, крововиливами під тверду і м'яку мозкові оболонки, яке призвело до смерті, утворилося внаслідок падіння потерпілого та удару головою об дорожнє покриття, що умислом ОСОБА_1 не охоплювалося. На підставі зібраних у справі доказів суд дійшов висновку, що засуджений не мав наміру заподіювати ОСОБА_4 смерть чи тяжкі тілесні ушкодження, не передбачав таких наслідків своїх дій, хоча повинен був і міг їх передбачити, а тому вчинив вбивство через необережність.

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 24 квітня 2014 року вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 листопада 2012 року, у частині засудження ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 125 КК України, скасовано на підставі п. 7 ст. 6 КПК України (1960 року) - у зв'язку з відсутністю скарги потерпілого. Виключено з вироку посилання на ст. 70 КК України при призначенні покарання. Ухвалено вважати ОСОБА_1 засудженим за ч. 1 ст. 119 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки та зараховано до строку відбування покарання період знаходження засудженого під вартою. Цей же вирок, у частині вирішення цивільного позову потерпілої про відшкодування матеріальної шкоди, скасовано з направленням справи на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства. У решті вирок суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_1 - адвокат Корнієнко В.І., посилаючись на неправильне застосування кримінального закону та суворість призначеного покарання, просить змінити судові рішення, призначене ОСОБА_1 покарання пом'якшити до 3 років обмеження волі та на підставі ст. 75 КК України звільнити його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки. В обґрунтування наведеного зазначає, що засуджений не мав умислу на заподіяння ОСОБА_4 смерті або тяжких тілесних ушкоджень, завдав йому удару у стані необхідної оборони, захищаючись від насильницьких дій потерпілого, а у подальшому одразу вжив заходів для надання йому медичної допомоги. Захисник вказує, що при призначенні покарання суд не дав належної оцінки тим обставинам, що ОСОБА_1 вчинив злочин вперше, займається суспільно корисною працею, за місцем проживання і роботи характеризується виключно позитивно, утримує цивільну дружину і двох малолітніх дітей останньої, допомагає близьким родичам похилого віку, які мають незадовільний стан здоров'я, у вчиненому щиро розкаявся, сприяв розкриттю злочину і частково відшкодував завдану шкоду. На думку автора скарги, суд безпідставно врахував як обставину, що обтяжує покарання, вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння, оскільки така обставина зібраними у справі доказами не підтверджена.

Заслухавши доповідь судді, з'ясувавши позицію захисника засудженого - адвоката Корнієнка В.І., який підтримав касаційну скаргу, вважаючи можливим виправлення засудженого ОСОБА_1 без ізоляції від суспільства, заслухавши пояснення прокурора, який просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступних міркувань.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 395 КПК України (1960 року) касаційний суд перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення за наявними у справі і додатково поданими матеріалами в тій частині, в якій воно було оскаржено.

Висновки судів про наявність у діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 119 КК України, за обставин встановлених судом і наведених у вироку, правильність кваліфікації його дій за цією нормою закону у колегії суддів касаційної інстанції сумнівів не викликає.

Винуватість засудженого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України, вмотивовано на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені доказами, дослідженими у судовому засіданні, яким суд дав належну оцінку.

Правильним є за суттю і рішення суду апеляційної інстанції про скасування вироку в частині засудження ОСОБА_1 за ч.1 ст. 125 КК України на підставі п.7 ст. 6 КПК України (1960 року).

Разом з тим судом апеляційної інстанції не в повній мірі дотримано положення зазначеної норми кримінально-процесуального закону, позаяк, при наявності обставин, що виключають провадження в кримінальній справі кримінальна справа не була закрита. В цій частині ухвалу суду апеляційної інстанції підлягає зміні.

Доводи сторони захисту про заподіяння ОСОБА_1 потерпілому тілесних ушкоджень у стані необхідної оборони були перевірені судом і обґрунтовано спростовані.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної й достатньої для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

При вирішенні питання про наявність такого стану, згідно з роз'ясненнями, наведеними у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 26 квітня 2002 року "Про судову практику у справах про необхідну оборону" (v0001700-02) , слід враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати як реальну загрозу для своїх прав і законних інтересів.

Як встановлено судом на підставі показань свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, а також ОСОБА_1 під час досудового слідства, у тому числі при відтвореннях обстановки і обставин події, - між ним і потерпілим виникла сварка, оскільки засуджений переходив проїзну частину по якій на автомобілі рухався ОСОБА_4 У ході конфлікту потерпілий застосував до ОСОБА_1 насильницькі дії, а той у відповідь наніс йому удар кулаком у щелепу, внаслідок чого ОСОБА_4 впав і вдарився головою об дорожнє покриття (т. 1, а. с. 75, 79-83, 84-87, 89-92, 94-97, 99-102, 108-161, 117-125, 142-150, т. 2, а. с. 141-146. т. 3, а. с. 77, 79-83, 89-90, 93-94).

З цих свідчень та інших зібраних у справі доказів вбачається, що конфлікт відбувався один-на-один і обидва його учасники взаємно застосували насильство, що саме по собі не було небезпечними для життя і здоров'я.

Враховуючи викладене, суд дійшов правильних висновків про те, що засуджений у стані необхідної оборони не перебував, а заподіяв ОСОБА_4 смерть через необережність.

Вирішення судом питання про призначення покарання відповідає вимогам ст. ст. 50, 65 КК України.

При цьому суд урахував ступінь тяжкості, конкретні обставини вчиненого злочину, дані про особу засудженого, який раніше не судимий, займається суспільно корисною працею, за місцем роботи характеризується позитивно, за місцем проживання - посередньо, на диспансерних наркологічному і психіатричному обліках не перебуває (т. 2, а.с. 42-44, 46, 53, 55, 112).

Як обставини, що пом'якшують покарання, враховано щире каяття і часткове відшкодування шкоди, а як обставину, що обтяжує покарання, - вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння.

Всупереч доводам касаційної скарги, такий стан ОСОБА_1 підтверджено матеріалами кримінальної справи, дослідженими судом в ході судового розгляду.

Разом із тим, суд урахував обставини, що позитивно характеризують особу засудженого і пом'якшують покарання, та призначив йому покарання у виді позбавлення волі у мінімальних межах санкції ч. 1 ст. 119 КК України.

Призначене ОСОБА_1 покарання за своїм видом і розміром є необхідним і достатнім для виправлення засудженого і попередження нових злочинів і підстав для його пом'якшення не вбачається.

Водночас висновки судів нижчих рівнів про те, що виправлення і перевиховання ОСОБА_1 можливе лише в умовах ізоляції від суспільства переконливими визнати не можна.

Засуджений працює, має сім'ю та постійне місце проживання, за місцем роботи і проживання характеризується позитивно, раніше не судимий, злочин, який відноситься до середньої тяжкості, скоїв з необережності.

При цьому, як встановлено судом першої інстанції і наведено у вироку, ініціатором конфлікту був ОСОБА_4, він же першим наніс удар винному, а ОСОБА_1 удар, від якого потерпілий впав та вдарився головою об дорожнє покриття, наніс у відповідь.

Враховуючи ці обставини колегія суддів приходить до висновку, що виправлення ОСОБА_1 можливе без відбування покарання, з встановленням іспитового строку протягом якого засуджений зобов'язаний не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції та повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання та роботи.

В частині необхідності звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням касаційну скаргу слід визнати обґрунтованою і задовольнити.

Керуючись ст. ст. 394- 396 КПК України (1960 року), п. 11, 15 Розділу XI КПК України (4651-17) , колегія суддів, -

Касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Корнієнка В.І. задовольнити частково.

Вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 листопада 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 24 квітня 2014 року щодо ОСОБА_1 змінити.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнити від відбування покарання призначеного за ч.1 ст. 119 КК України з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки.

Згідно з положеннями п.2,3 ч.1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_1 обов'язки не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції та повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання та роботи.

У відповідності до п.7 ч.1 ст. 6 КПК України (1960 року) кримінальну справу щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст. 125 КК України закрити.

В решті вирок та ухвалу залишити без зміни.

Засудженого ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з-під варти звільнити.