Головуючого Пойди М.Ф., суддів Бех М.О. і Квасневської Н.Д., при секретарі судового засідання Медицькій У.І., розглянувши у судовому засіданні в кримінальне провадження щодо

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця м. Рівне, такого, що судимості не мав,

за участю прокурора Деруна А.І., потерпілої ОСОБА_7,

З касаційною скаргою до суду касаційної інстанції звернувся ОСОБА_8, що є захисником засудженого ОСОБА_5, з вимогами про перевірку вироку апеляційного суду щодо останнього.

Вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 5 серпня 2014 року ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України і призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку 2 роки з покладенням на нього обов'язків передбачених п.п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Вироком Апеляційного суду Рівненської області від 10 грудня 2014 року скасовано вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 5 серпня 2014 року щодо ОСОБА_5

ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

В касаційній скарзі захисник не оспорюючи доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_9, посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі ОСОБА_9, просить змінити вирок апеляційного суду та звільнити засудженого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України з встановленням іспитового строку.

Захисник твердить, що призначаючи ОСОБА_9, покарання апеляційний суд не врахував усіх обставин, що пом'якшують засудженому покарання. Зокрема апеляційний суд не надав уваги наявності даних про те, що ОСОБА_9 після вчинення злочину, відразу ж зупинив автомобіль, надав потерпілому першу допомогу безпосередньо після його вчинення та на місце події викликав працівників Державтоінспекції та швидкої медичної допомоги.

Також зазначає захисник, що вирок апеляційного суду не містить посилання на відсутність обставин, що обтяжують покарання засудженому. Касаційна скарга захисника містить доводи і про те, що апеляційним судом не обговорено питання призначення більш м'якого виду покарання, ніж позбавлення волі, або ж звільнення ОСОБА_9 від відбування покарання, а рішення суду про обрання засудженому покарання у виді позбавлення волі не вмотивовано у вироку. Вказане, на думку захисника, дає підстави для звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

ОСОБА_9 визнано винуватим у тому, що він 31 березня 2014 року приблизно о 20 годині 50 хвилин, керуючи автомобілем НОМЕР_1 під впливом наркотичних речовин, рухаючись зі сторони вул. Дубенської у напрямку вул. Павлюченка в м. Рівне, поблизу будинку № 8 по вул. Макарова, порушив вимоги п.п. 2.9а. 12.3, 18.1 ПДР (1306-2001-п) України, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_10, внаслідок чого останньому заподіяно тілесні ушкодження, від яких він помер на місці події.

Заслухавши доповідача, прокурора, який вважав вирок апеляційного суду законним, обґрунтованим та вмотивованим, потерпілу, яка просила вирок апеляційного суду залишити без зміни, перевіривши матеріали кримінального провадження, доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду щодо доведеності вини ОСОБА_9 у вчиненні злочину за обставин, викладених у вироку, підтверджуються дослідженими у судовому засіданні доказами і захисником не заперечуються.

Дії ОСОБА_9 правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 286 КК України.

Твердження захисника у касаційній скарзі про те, що засудженому призначено надто суворе покарання, є безпідставними.

Як видно з матеріалів справи, призначене засудженому ОСОБА_9 покарання, відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Скасовуючи вирок місцевого суду в частині призначеного покарання та призначаючи покарання ОСОБА_9, апеляційний суд урахував ступінь тяжкості вчиненого засудженим злочину, дані про його особу, а також всі обставини справи. Призначене мінімальне за санкцією ч. 2 ст. 286 КК України покарання й до того ж за своїм розміром менше, ніж призначене місцевим судом, не можна визнати надто суворим, про що зазначає у скарзі захисник.

Колегія суддів також не знаходить переконливими доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування кримінального закону, зокрема необхідності застосування ст. 75 КК України та на її підставі звільнення ОСОБА_9 від відбування покарання з випробуванням.

Апеляційним судом визнано, що відсутність попередніх судимостей, позитивні характеристики за місцем проживання, щире каяття у вчиненому та активне сприяння розкриттю злочину, є підставами для призначення ОСОБА_9 мінімального покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 286 КК України й не можуть бути підставою для звільнення ОСОБА_9 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Без наведення переконливих аргументів щодо можливості виправлення засудженого без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за ним контролю при звільненні від відбування покарання з випробуванням, на думку апеляційного суду, місцевий суд прийняв необґрунтоване рішення про застосування до ОСОБА_9 вимог ст. 75 КК України.

З такими висновками апеляційного суду погоджується й колегія суддів.

Отже, підстав для задоволення касаційної скарги захисника ОСОБА_8 колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 434, 436 КПК України, колегія суддів, -

Вирок Апеляційного суду Рівненської області від 10 грудня 2014 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 - без задоволення.