головуючого Дембовського С. Г., суддів Мороза М. А. і Чуйко О. Г., за участю прокурора Чупринської Є. М., розглянувши в судовому засіданні 2 квітня 2015 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_5 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на вирок Печерського районного суду м. Києва від 8 липня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 12 серпня 2014 року щодо засудженого,

Зазначеним вироком

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, такого, що не має судимості, засуджено за ч. 2 ст. 272 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права обіймати посади, пов'язаних з виконанням робіт з підвищеною небезпекою, строком 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.

На підставі ст. 76 КК України протягом іспитового строку покладено обов'язки не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти цей орган про зміну місця проживання, періодично з'являтися для реєстрації.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_6 визнано винуватим та засудженого за те, що він 25 квітня 2012 року близько 13 години, працюючи на посаді командира Державної організації Київського воєнізованого гірничорятувального (аварійно-рятувального) загону Міністерства надзвичайних ситуацій України, отримавши повідомлення про аварію на станції метро "Олімпійська" ПК "Київський метрополітен", під час організації роботи оперативного відділення Київського ВГРЗ, порушив правила безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою, які зобов'язаний був дотримуватися, та надав розпорядження командиру відділення ОСОБА_7 на виконання робіт, в ході яких останній застосував недопустиму комбінацію для підняття вагону й отримав тяжкі тілесні ушкодження.

Ухвалою суду Апеляційного суду м. Києва від 12 серпня 2014 року вирок щодо засудженого залишено без зміни.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5, що діє в інтересах засудженого ОСОБА_6, просить ухвалу апеляційного суду скасувати у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону та неправильним застосуванням кримінального закону, а справу направити на новий апеляційний розгляд. Посилається на неповноту та однобічність досудового слідства й судового розгляду справи та вважає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Стверджує, що фактичні дані, які б вказували на отримання потерпілим тяжких тілесних ушкоджень в первинній медичній документації відсутні, а тому доводи суду про отримання останнім тяжких тілесних ушкоджень, є безпідставними. Зазначає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року, оскільки судом апеляційної інстанції не розглянуто жодного доводу, не зазначено підстави через які апеляційні скарги визнано необґрунтованими, а доводи апеляцій - безпідставними.

Заслухавши доповідача, думку прокурора про залишення без задоволення скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню.

При вирішенні питання про скасування або зміну вироку, ухвали, постанови відповідно до ч. 1 ст. 398 КПК України 1960 року, суд касаційної інстанції керується статтями 370-372 цього Кодексу і не переглядає судові рішення з підстав однобічності і неповноти дізнання та досудового слідства, щодо невідповідності висновків суду у вироку фактичним обставинам справи. Натомість, саме такі підстави є предметом перегляду суду апеляційної інстанції.

Із огляду на це, судова колегія при вирішенні питань, поставлених у касаційній скарзі виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом першої інстанції і в межах поданої апеляції перевірених колегією суддів апеляційного суду.

Висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні ними зазначеного у вироку злочину підтверджується дослідженими в судовому засіданні та викладеними у вироку доказами, і є обґрунтованим.

Хоча засуджений своєї винуватості у вчиненні злочину, за який його засуджено, не визнав, але його винність підтверджується показаннями потерпілого ОСОБА_7, із яких убачається, що командир загону ОСОБА_6, який прибув на місце аварії та фактично прийняв на себе керівництво роботами для вилучення постраждалого з-під вагону, надав команду застосувати обладнання для підняття вагону. Коли колеса піднялися він поліз діставати тіло загиблого і отримав удар в голову.

Ці показання узгоджуються із показаннями свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9

Висновком судово-медичної експертизи стверджується заподіяння потерпілому ОСОБА_7 тяжкого тілесного ушкодження у вигляді черепно-мозкової травми, забійної рани - правої верхньої повіки й ділянки носа, забійної паренхіми мозку у базальному відділі правої лобної долі, перелому кісток носа, лінійного перелому лобної кістки з переходом на скроневу та тім'яну кістку справа.

Із даних, що містяться у висновку судової інженерно-технічної експертизи убачається невідповідність дій командира ДО "Київський ВГРЗ" ОСОБА_6 у частині організації та проведення спеціального навчання та перевірки знань співробітників, допуску їх до виконання робіт, дозволу на використання обладнання, взаємодії із КП "Київський метрополітен" під час підняття вагону та відсутність контролю за діями ОСОБА_7 із боку його безпосереднього керівника, який був присутній на місці аварії, та знаходяться у прямому причинному зв'язку з травмуванням ОСОБА_7

Даний висновок у судовому засіданні підтвердив експерт ОСОБА_10., а також він підтверджується і Актом спеціального розслідування, згідно якого ОСОБА_6 недостатньо контролював додержання працівниками технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва та допустив порушення вимог ст. 13 Закону України "Про охорону праці".

По справі не встановлено підстав ставити під сумнів ці висновки.

Окрім того, винуватість ОСОБА_6 у порушенні правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою на виробництві, що спричинило тяжкі наслідки потерпілому, підтверджується й іншими наведеними в судових рішеннях доказами.

Проаналізувавши всі досліджені по справі докази в їх сукупності, суд обґрунтовано визнав доведеною винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину та правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 272 КК України.

При призначенні покарання ОСОБА_6 відповідно до вимог ст. 65 КК України, враховано ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного. Призначене покарання є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Суд апеляційної інстанції ретельно перевірив доводи захисника та засудженого, аналогічні тим, що наведені у касаційній скарзі захисника ОСОБА_5 Викладені в ухвалі апеляційного суду мотиви визнання цих доводів безпідставними і такими, що не відповідають матеріалам кримінальної справи, є обґрунтованими. Свої висновки з цього питання, із якими погоджується колегія суддів, суд 2-ї інстанції належним чином умотивував.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального чи кримінального законів, які б тягнули скасування чи зміну постановлених щодо засудженого судових рішень, не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 394- 396 КПК України 1960 року, п. п. 11, 15 розділу XI "Перехідних положень" КПК України (4651-17) , колегія суддів

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 залишити без задоволення, а вирок Печерського районного суду м. Києва від 8 липня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 12 серпня 2014 року щодо ОСОБА_6 - без зміни.