ознайомившись з касаційною скаргою заступника прокурора Тернопільської області на вирок Зборівського районного суду Тернопільської області від 18 листопада 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 10 лютого 2015 року,

Вказаним вироком місцевого суду, залишеним без зміни вищезазначеною ухвалою апеляційного суду, засуджено

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянку України, не судиму, уродженку села Підкамінь Бродівського району Львівської області, мешканку АДРЕСА_1

- за ч. 2 ст. 191 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до 1500 грн штрафу без позбавлення права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчим та адміністративно-господарськими функціями під час виборчих кампаній;

- за ч. 1 ст. 366 КК України до 1000 грн штрафу без позбавлення права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчим та адміністративно-господарськими функціями під час виборчих кампаній;

- на підставі ст. 70 КК України остаточно за сукупністю злочинів до 1500 грн штрафу без позбавлення права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчим та адміністративно-господарськими функціями під час виборчих кампаній.

Згідно вироку ОСОБА_1 в червні 2014 року у селі Гаї-за-Рудкою Зборівського району Тернопільської області, будучи головою ДВК № 610428, без проведення зборів членів комісії внесла в постанову № 11 від 03.06.2014 завідомо неправдиві відомості про нарахування ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 одноразової грошової винагороди та подала її до бухгалтерії ОВК № 167, у зв'язку із чим вказаним особам було нараховано та виплачено по 422,67 грн, які засуджена привласнила, розтративши бюджетні кошти на суму 1268, 01 грн.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вказані судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_1, правильність кваліфікації її дій та справедливість призначеного покарання у касаційній скарзі не оспорюються, а доводи про наявність підстав для скасування вищезазначених судових рішень необґрунтовані.

Так, призначаючи покарання суд дотримався загальних засад, передбачених ст. 65 КК України, оскільки врахував тяжкість вчинених кримінальних правопорушень, дані про особу засудженої, яка не судима, характеризується позитивно, щиро покаялася та відшкодувала завдану шкоду, й прийшов до обґрунтованого висновку про можливість застосування положень ст. 69 КК України.

Апеляційний суд, у відповідності до вимог ст. 419 КПК України, вмотивувавши свої висновки, обґрунтовано залишив без зміни рішення суду першої інстанції про призначення покарання із застосуванням ст. 69 КК України.

При цьому, як в апеляційній так і в касаційній скаргах прокурор не оспорював справедливість призначеного ОСОБА_1 покарання та не стверджував, що воно не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженої внаслідок м'якості.

Що стосується описки, допущеної судом першої інстанції, - відсутності посилання в резолютивній частині вироку на застосування ст. 69 КК України при призначенні покарання за ч. 1 ст. 366 КК України, - вона може бути виправлена в порядку, передбаченому ст. 379 КПК України.

Висновки ж апеляційного суду про відсутність підстав для скасування вироку суду першої інстанції з вказаних підстав в касаційній скарзі не спростовані посиланнями на достатні та переконливі доводи.

Не зазначення у вироку кількості неоподатковуваних мінімумів доходів громадян при визначенні суми штрафу, на що звертає увагу прокурор в касаційній скарзі, не є істотним недоліком, що обґрунтовано визнав і суд апеляційної інстанції.

Отже, з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень вбачається, що підстав для її задоволення немає.

Зважаючи на зазначене, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, колегія суддів,

Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою заступника прокурора Тернопільської області на вирок Зборівського районного суду Тернопільської області від 18 листопада 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 10 лютого 2015 року стосовно ОСОБА_1.