Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого Вільгушинського М. Й.,

суддів Колесниченка В. М.,Наставного В. В.,

при секретарі Асановій Є. С.,

розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013170150004425, за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 17 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 15 липня 2016 року щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с Молодово Саратського району Одеськоїобласті, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1,

який визнаний винуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 187, ч. 3 ст. 185 КК України,

за участю прокурора Гошовської Ю. М.,

засуджених: ОСОБА_2,

ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),

захисників: Негрея О. М. (в режимі відеоконференції),

ПоповченкаТ. І.,

у касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 стверджує, що кримінальне провадження розглянуто незаконним складом суду, його дії за ч. 3 ст. 187 КК України кваліфіковано неправильно, процесуальні витрати стягнені всупереч чинному кримінальному процесуальному законодавству, а розгляд провадження в суді апеляційної інстанції був формальний. Просить скасувати судові рішення щодо нього та призначити новий розгляд провадження у суді першої інстанції.

Вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 17 лютого 2016 року визнано винуватими у пред'явленому обвинуваченні та засуджено ОСОБА_1, раніше неодноразово судимого, останнього разу 23 листопада 2009 року за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 1 місяць,

- за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки;

- за ч. 3 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців із конфіскацією всього майна;

на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років із конфіскацією всього майна.

Стягнути з ОСОБА_1 процесуальні витрати на суму 586,80 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Одеськоїобласті від 15 липня 2016 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

Цим же вироком, залишеним без зміни судом апеляційної інстанції, засуджено ОСОБА_2, ОСОБА_5, судові рішення щодо яких у касаційному порядку не оскаржені.

Заслухавши доповідь судді, засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та їх захисників на підтримання поданої касаційної скарги, прокурора, який просив відмовити у задоволенні касаційної скарги засудженого, перевіривши матеріали провадження, доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла такого висновку.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочинів за таких обставин.

В період із 01 по 10 грудня 2013 року, більш точні дату та час встановити не надалось можливим, ОСОБА_1, діючи повторно за попередньою змовою з ОСОБА_5, проникли на подвір'я будинку АДРЕСА_2, звідки таємно викрали майно ОСОБА_6 на загальну суму 1265 грн. 76 коп.

14 грудня 2013 року приблизно о 23:00 год. ОСОБА_2, діючи за попередньою змовою ОСОБА_1 і ОСОБА_5, з метою заволодіння чужим майном, проникли до домоволодіння АДРЕСА_3, де застосували насильство, небезпечне для життя і здоров'я, висловлюючи погрози застосування такого насильства, які виразилися в нанесенні удару в область обличчя ОСОБА_7, від якого вона впала на підлогу і вимагали передати їм гроші. Після того як ОСОБА_7 відмовилася передати їм грошові кошти з метою доведення свого злочинного наміру до кінця почали її утримувати шляхом накидання на голову капюшона куртки, у яку вона була одягнута, та стискання руками повітряних шляхів в області роту та носу, спричинивши тілесні ушкодження, які відносяться до категорії легких. Реалізуючи свій злочинний умисел на заволодіння чужим майном, ОСОБА_1, ОСОБА_5 та ОСОБА_2 почали шукати гроші у будинку, а, не знайшовши їх, вони насильно привели до будинку господаря - ОСОБА_8, який в цей час знаходився у флігелі, розташованому у дворі вищевказаного будинку, де шляхом застосування насильства та висловлювання погроз застосування насильства, небезпечного для життя та здоров'я, почали вимагати передачі грошей та наносити численні удари руками та ногами по голові та тулубу потерпілого, спричинивши йому середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Після цього ОСОБА_1, ОСОБА_5 та ОСОБА_2 заволоділи майном, яке належали ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на загальну суму 985 грн.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційних скарг.

Доведеність винуватості та правильність кваліфікації дій ОСОБА_1, який будучи раніше судимим за ч. 2 ст. 185 КК України, повторно за попередньою змовою групою осіб, незаконно проникнувши до будинку ОСОБА_6, викрав майно останнього на загальну суму 1265 грн. 76 коп. за ч. 3 ст. 185 КК України у касаційній скарзі не оскаржується, а тому суд касаційної інстанції не переглядає оскаржувані судові рішення у цій частині.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні за попередньою змовою групою осіб нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з проникненням у житло та з насильством, небезпечним для здоров'я і життя потерпілих, та з погрозою застосування такого насильства, відповідає обставинам, з'ясованим судом, встановлених під час кримінального провадження, підтверджений перевіреними у судовому засіданні доказами, яким суд дав належну оцінку, і є обґрунтованим.

Предметом ретельної перевірки судів першої та апеляційної інстанцій були твердження сторони захисту про те, що при заволодінні чужим майном до потерпілих ОСОБА_7 і ОСОБА_8 не застосовувалося насильство, небезпечним для здоров'я і життя потерпілих, та погрози застосування такого насильства.

Ці твердження сторони захисту були визнані судами необґрунтованими.

Так, потерпілий ОСОБА_8 стверджував, що особи, які незаконно проникли до домоволодіння погрожували йому вбивством, наносили удари, спричинивши середньої тяжкості тілесні ушкодження. Також ОСОБА_8 детально вказував на обставини вчинення злочину щодо його дружини ОСОБА_7, яку душили з метою заволодіння грошима.

Ці показання потерпілого ОСОБА_8 повністю узгоджуються з дослідженими судом даними висновків судово-медичної експертизи № 39 від 16 січня 2014 року відповідно до яких у ОСОБА_7 виявлені тілесні ушкодження обличчя у виді дрібних саден носа і синця верхньої губи, а також синці в області суглобів правої руки і обох ніг, які є результатом дії тупих предметів, та могли виникнути при насильному закритті отворів носа і рота, а синці кінцівок від падіння і ударів (ударах) о тверду поверхню ліктем та колінами (т. 3 а. п. 118-119), даними висновків судово-медичної експертизи № 40 від 16 січня 2014 року відповідно до яких у ОСОБА_8 виявлено тілесні ушкодження, які відносяться до категорії середньої тяжкості (т. 3 а.п. 120-121).

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 06 листопада 2009 року "Про судову практику у справах про злочини проти власності" (v0010700-09) небезпечне для життя чи здоров'я насильство (стаття 187 КК) - це умисне заподіяння потерпілому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжке тілесне ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров'я в момент їх вчинення. До них слід відносити, зокрема, і насильство, що призвело до втрати свідомості чи мало характер мордування, придушення за шию, скидання з висоти, застосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо.

Всебічно перевіривши та оцінивши всі докази у сукупності, суд дійшов правильного висновку про вчинення ОСОБА_1 злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, і підстав для перекваліфікації на інші статті кримінального закону не має.

У касаційних скаргах не наведено таких доводів щодо незаконності засудження ОСОБА_1, які б не були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій і ставили б під сумнів законність та обґрунтованість постановлених судових рішень.

Істотних порушень, які б були безумовними підставами для скасування оскаржених судових рішень не встановлено.

Так, із наявної в матеріалах провадження ухвали Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 25 листопада 2014 року (т. 1 а.п. 192) вбачається, що дане кримінальне провадження ухвалою від 03 листопада 2014 року було передане колегії суддів Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області у складі головуючого-судді Степанова О. М., суддів Волкова Ю. Р. і Пепеляшкова С. М., після чого 25 листопада 2014 року у зв'язку з хворобою головуючого-судді Степанова О. М. він був замінений суддею Яковенком І. І., якому і було передане дане кримінальне провадження. Таким чином, твердження засудженого про незаконність складу суду, який розглядав провадження є надуманими та спростовуються матеріалами провадження.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України, оскільки містить, окрім іншого, мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався, та підстави, з яких апеляційні скарги учасників процесу визнано необґрунтованими.

Твердження ОСОБА_1 про формальний розгляд провадження судом апеляційної інстанції необґрунтовані.

Призначаючи засудженому покарання, суд врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, які відносяться до категорії тяжких та особливо тяжких злочинів, дані про засудженого, який за місцем проживання характеризувався негативно.

Призначене ОСОБА_1 судом покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів як ним, так і іншими особами.

Процесуальні витрати стягнуті відповідно до вимог ст. 124 КПК України.

З огляду на викладене, підстав для задоволення касаційної скарги не встановлено.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України,

вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 17 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 15 липня 2016 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.