розглянула 31 березня 2015 року в м. Києві кримінальну справу щодо ОСОБА_1 за касаційною скаргою останнього на вирок Ленінського районного суду міста Харкова від 7 березня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 28 січня 2014 року.

Вказаним вироком місцевого суду засуджено

ОСОБА_1, 1991 р. н., неодноразово судимого, останній раз - 28.05.2009 за ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі, звільненого 18.02.2011 після відбуття покарання, громадянина України,

за ч. 2 ст. 185 КК України на 1 рік позбавлення волі;за ч. 2 ст. 289 КК України на 5 років позбавлення волі;

на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів на 5 років 3 місяці позбавлення волі.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 289 КК України на 5 років позбавлення волі, судові рішення щодо якого в касаційному порядку не оскаржуються.

Згідно вироку, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в ніч на 28.05.2011 біля будинку № 4 на вул. Старопрудній в м. Харкові за попередньою змовою групою осіб незаконно заволоділи автомобілем потерпілого ОСОБА_3 "ВАЗ-21013", а в ніч на 13.06.2011 ОСОБА_1 викрав з кишені ОСОБА_4, який в стані алкогольного сп'яніння спав біля будинку № 44 на вул. Полтавський шлях в м. Харкові, 70 грн та мобільний телефон з чохлом і навушниками вартістю 850 грн.

Апеляційний суд Харківської області 28.01.2014 виключив з вироку посилання на таку ознаку заволодіння автомобілем ОСОБА_3, як повторність, а в решті - залишив його без зміни.

У касаційній скарзі засуджений порушує питання про скасування вказаних судових рішень з направленням справи на новий судовий розгляд через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та істотне порушення кримінально-процесуального закону. При цьому, не оспорюючи правильність його засудження за крадіжку майна ОСОБА_4, стверджує, що не брав участь у заволодінні автомобілем ОСОБА_3

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який просив залишити оскаржені рішення без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів визнає її такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Фактичні обставини справи були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій й перегляду у касаційному порядку, відповідно до вимог ч. 1 ст. 398 КПК України 1960 року, не підлягають, а неповнота досудового й судового слідства та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, чим обґрунтовується касаційна скарга засудженого, самі по собі, згідно ст. 367 КПК України 1960 року, є підставами для скасування чи зміни відповідних судових рішень в апеляційному порядку.

Твердження в касаційній скарзі ОСОБА_1 про недоведеність його винуватості у вчиненні незаконного заволодіння транспортним засобом безпідставні, оскільки протилежні висновки суду в цій частині ґрунтуються, у відповідності до вимог ст. 323 КПК України 1960 року, на неупередженій оцінці безпосередньо досліджених ним доказів та на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.

Такі висновки відповідають показанням засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про обставини за яких вони в ніч на 28.05.2011 заволоділи автомобілем "ВАЗ-21013"; даним протоколів відтворення обстановки і обставин події від 20.06.2011 за участю засуджених; показанням потерпілого ОСОБА_3 про викрадення в ніч на 28.05.2011 його автомобіля "ВАЗ-21013"; даним протоколу огляду місця події від 28.05.2011 про виявлення пошкодженого автомобіля потерпілого ОСОБА_3; висновку товарознавчої експертизи № 340 від 01.08.2011 про вартість автомобіля.

Доводи засудженого про застосування до нього недозволених методів досудового слідства, внаслідок чого він нібито змушений був себе оговорити, перевірялись судом першої інстанції та були обґрунтовано відкинуті. При цьому, крім іншого, суд врахував, що постановою від 09.03.2011, ухваленою за результатом прокурорської перевірки відповідної заяви захисника ОСОБА_5, відмовлено в порушенні кримінальної справи щодо посадових осіб Ленінського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області через відсутність в діянні складу злочинів, передбачених ст. ст. 364, 365 КК України.

Описка стосовно стягнення з ОСОБА_1 7973 грн на користь ОСОБА_6 за злочин у вчиненні якого він не брав участь, виправлена судом першої інстанції у порядку, передбаченому ст. 409 КПК України 1960 року.

Покарання засудженому призначено у відповідності до загальних засад, передбачених ст. 65 КК України, та є справедливим.

Апеляційний суд розглянув справу у відповідності до положень кримінально-процесуального закону, а постановлена ним ухвала відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року, оскільки в ній, усупереч твердженню засудженого в касаційній скарзі, достатньо вмотивовані висновки про законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції.

Істотних порушень кримінально-процесуального закону, які б перешкодили чи могли перешкодити повно та всебічно розглянути справу і постановити законні, обґрунтовані та справедливі рішення, при розгляді даної справи не було допущено.

Зважаючи на зазначене, керуючись пунктами 11, 15 розділу XI Перехідних положень КПК України (4651-17) , статтями 394- 396 КПК України 1960 року, колегія суддів,

Вирок Ленінського районного суду міста Харкова від 7 березня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 28 січня 2014 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, касаційну скаргу останнього - без задоволення.