розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження № 12014100090002636 за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 19 грудня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 05 липня 2016 року щодо ОСОБА_6,

Вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 19 грудня 2014 року

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, раніше судимого:

- вироком Святошинського районного суду м. Києва від 15.06.2011 р. за ст. 15 ч. 1 ст. 185, КК України (2341-14) до покарання у виді громадських робіт на строк 160 годин;

- вироком Святошинського районного суду м. Києва від 25.04.2013 р. за ч. 2 ст. 389, ст. 75 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з випробуванням з іспитовим строком 1 рік,

засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 6 місяців.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного ОСОБА_6 покарання частково приєднано не відбуту частину покарання, призначеного вироком Святошинського районного суду м. Києва від 25 квітня 2013 року, та визначено остаточне покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки 2 місяці.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 05 липня 2016 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 залишено без зміни.

Згідно з вироком суду ОСОБА_6 визнано винним і засуджено за те, що він за обставин, викладених у вироку, приблизно о 20.00 год. 29 березня 2014 року біля зупинки громадського транспорту на вул. Народного Ополчення, 2 у м. Києві повторно таємно викрав з салону незачиненого маршрутного таксі "Богдан-9202" реєстраційний номер НОМЕР_1 барсетку водія таксі ОСОБА_7 вартістю 50 грн, в якій знаходились гроші в сумі 400 грн.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, порушує питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_6 та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Зазначає, що суд першої інстанції в порушення вимог ст.ст. 71, 72 КК України не приєднав до остаточного покарання за сукупністю вироків не відбуте ОСОБА_6 покарання у виді громадських робіт за вироком Святошинського районного суду м. Києва від 15 червня 2011 року, яке під час засудження останнього за ч. 2 ст. 389 КК України вироком того ж суду від 25 квітня 2013 року також помилково не приєднувалось. Апеляційний суд не вказане порушення уваги не звернув та необґрунтовано залишив поза увагою доводи прокурора про невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі ОСОБА_6

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримання касаційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та кваліфікація його дій у касаційній скарзі не оскаржуються.

Посилання прокурора на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого є безпідставними.

Так, відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Призначаючи покарання ОСОБА_6, місцевий суд з достатньою повнотою врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину (який є злочином середньої тяжкості), особу винного, який раніше неодноразово судимий, повторно вчинив корисливий злочин, посередньо характеризується, не одружений, не працює, на обліку в лікарів психіатра та нарколога не перебуває, обставину, яка пом'якшує покарання, - визнання вини, обставину, яка обтяжує покарання, - рецидив злочинів та дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення засудженому покарання в межах санкції частини статті, за якою його визнано винним.

Також суд правильно призначив ОСОБА_6 остаточне покарання на підставі ст. 71 КК України, частково приєднавшиза сукупністю вироків до призначеного йому покарання невідбуту частину покарання, визначеного лише вироком Святошинського районного суду м. Києва від 25 квітня 2013 року, оскільки відповідно до положень частини першої вказаної статті приєднанню (частковому або повному) підлягає невідбута частина покарання тільки за попереднім вироком.

Таким чином, доводи касаційної скарги прокурора про помилкове неврахування судом першої інстанції при призначенні ОСОБА_6 остаточного покарання за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК України ще й невідбутого покарання, призначеного вироком Святошинського районного суду м. Києва від 15 червня 2011 року, є безпідставними. Таке питання може бути вирішено місцевим судом, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок, за відповідним клопотанням (поданням) учасників процесу на підставі п. 11 ч. 1 ст. 537 КПК України.

Апеляційний суд переглянув це кримінальне провадження і виніс мотивовану ухвалу, якою визнав вирок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_6 покарання законним та обґрунтованим, а саме покарання таким, що повною мірою відповідає вимогам ст. 65 КК України. Таке покарання, на думку колегії суддів, є необхідним та достатнім для виправлення засудженого й попередження вчинення ним нових злочинів.

В той же час апеляційний суд, правильно відмовляючи прокурору у задоволенні його апеляційної скарги, доводи якої є аналогічними доводам касаційної скарги, зробив помилковий висновок, що ОСОБА_6 за невиконання вироку Святошинського районного суду м. Києва від 15 червня 2011 року у виді громадських робіт вже поніс юридичну відповідальність, а саме притягнутий до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 389 КК України, у зв'язку з чим неправильно послався в ухвалі на положення ст. 61 Конституції України та неможливість призначення покарання за сукупністю вироків (Святошинського районного суду м. Києва від 15 червня 2011 року, яким ОСОБА_6 засуджено за ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України та цього ж суду від 25 квітня 2013 року - за ч. 2 ст. 389 КК України) на підставі ст. 71 КК України, оскільки, засуджуючи особу за ухилення від покарання, суд повинен за правилами ст. 71 КК України до покарання, призначеного за ст. 389 КК України, повністю або частково приєднати ту невідбуту частину покарання за попереднім вироком, від відбування якого засуджений ухилявся.

За таких обставин відповідні абзаци мотивувальної частини ухвали суду апеляційної інстанції, що містять вищевказані посилання, підлягають виключенню, а касаційна скарга прокурора - частковому задоволенню.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставою для скасування судових рішень, не встановлено.

Керуючись статтями 433, 434, 436- 438 КПК України, п. 6 Розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) , колегія суддів

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 05 липня 2016 року щодо ОСОБА_6 змінити, виключити з її мотивувальної частини абзаци з посиланням на застосування ст. 61 Конституції України та неможливість призначення покарання за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК України за злочини, передбачені ст. 15, ч. 1 ст. 185 та ч. 2 ст. 389 КК України.