розглянувши касаційну скаргу засудженої ОСОБА_1 на вирок Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 жовтня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 24 грудня 2014 року щодо неї,

Зазначеним вироком засуджено

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку м. Маріуполя, Донецької області, громадянку України, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимої,

за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 204 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 17 000 грн. з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання для її виготовлення;

за ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 204 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 51 000 грн. з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання для її виготовлення.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом повного складання призначених покарань остаточно ОСОБА_1 визначено покарання у виді штрафу в розмірі 68 000 грн. з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання для її виготовлення.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_2 за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 204, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 204 КК України, та ОСОБА_3 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 204 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 24 грудня 2014 року апеляційні скарги засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишено без задоволення,.

Апеляційна скарга прокурора задоволена частково.

Вирок Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 жовтня 2014 року відносно ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 змінено щодо стягнення витрат на проведення експертиз. В решті вирок залишено без змін.

Вироком суду ОСОБА_1 визнана винною та засуджена за вчинення кримінальних правопорушень за наступних обставин.

Так, ОСОБА_2, не будучи зареєстрований, як суб'єкт підприємницької діяльності за попередньою змовою з ОСОБА_1 та ОСОБА_3, які також не були зареєстровані, як суб'єкти підприємницької діяльності, діючи умисно, з корисливих мотивів в порушення ст.ст. 2, 6, 9, 10, 12, 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами" від 19.12.1995 № 481/95-ВР, ч. 2. ст. 2 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.06.2000, ст. 1 Закону України "Про ставки акцизного збору на спирт етиловий та алкогольні напої" № 178/96 ВР від 07.05.1996, в період з лютого 2014 року по 01 серпня 2014 року у м. Маріуполі здійснював незаконне зберігання з метою збуту, транспортування з метою збуту та збут незаконно виготовлених алкогольних напоїв за попередньою змовою групою осіб.

Крім того ОСОБА_2 у період з лютого 2014 року по 01 серпня 2014 року у м. Маріуполі займався діяльністю, пов'язаною із незаконним виготовленням алкогольних напоїв шляхом використання обладнання, яке забезпечує масове виробництво таких товарів та подальшого збуту незаконно виготовлених ним та ОСОБА_1 алкогольних напоїв.

У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_1 не оспорюючи правильності кваліфікації її дій та доведеності вини, просить судові рішення скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає, що призначене судом покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та її особі. На думку засудженої до неї можуть бути застосовані вимоги ст. 69 КК України і призначено більш м'яке покарання, ніж передбачено законом. При цьому зазначає, що судом при призначенні покарання не було враховано її тяжкий матеріальний стан та наявність на утриманні неповнолітньої доньки - ІНФОРМАЦІЯ_2.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши дотримання засудженою порядку, строків касаційного оскарження та відповідність касаційної скарги вимогам закону, доводи касаційної скарги та надані до неї копії судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.

Так, висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів за обставин, викладених у вироку, та правильність кваліфікації її дій за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 204, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 204 КК України в касаційному порядку засудженою не оспорюються.

Щодо доводів касаційної скарги засудженої про суворість призначеного їй покарання, то вони є непереконливими.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а при його призначенні суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Обґрунтовуючи висновок щодо виду й міри покарання та призначаючи його ОСОБА_1 місцевий суд, як убачається з вироку, врахував ступінь тяжкості вчинених нею кримінальних правопорушень, обставини їх вчинення, особу обвинуваченої, яка раніше не судима, не працює, за місцем проживання характеризується посередньо, має на утриманні неповнолітню дитину, у вчиненому розкаялась, що визнано судом обставиною, яка пом'якшує покарання.

Таким чином, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_1 покарання, дотримався вимог статей 50, 65, 66 КК України.

Рішення суду належним чином мотивовано, не суперечить вимогам кримінального закону і відповідає меті покарання. Це покарання матиме превентивне значення як для засудженої, так і для інших осіб.

В той же час, як вбачається зі змісту ухвали апеляційного суду, наведені у касаційній скарзі засудженої доводи, за своїм змістом аналогічні доводам її апеляційної скарги і на них надано обґрунтовані відповіді. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України, з наведеними в ній висновками щодо законності та обґрунтованості вироку суду першої інстанції та відсутності підстав для його зміни чи скасування колегія суддів погоджується.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги засудженої та вважає, що у відкритті провадження слід відмовити згідно п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженої ОСОБА_1 на вирок Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 жовтня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 24 грудня 2014 року щодо неї.