розглянувши касаційну скаргу прокурора, який приймав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 03 грудня 2014 року щодо засудженого ОСОБА_1,

Вироком Сосницького районного суду Чернігівської області від 18 вересня 2014 року засуджено

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Брянка Луганської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, громадянина України, такого, що немає судимостей,

за ч. 1 ст. 190 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки;

за ч. 1 ст. 364 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, до покарання у виді обмеження волі строком на 3 роки, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно - розпорядчих та адміністративно - господарських функцій строком на 1 рік.

На підставі ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді обмеження волі строком на 3 роки, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно - розпорядчих та адміністративно - господарських функцій строком на 1 рік.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку терміном 2 роки та з покладенням на нього виконання обов'язку, передбаченого пунктом 3 ч. 1 ст. 76 КК України.

Ухвалою Апеляційного Чернігівської області від 03 грудня 2014 року вищезазначений вирок суду залишено без змін.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнаний винним у тому, що він перебуваючи на посаді Бутівського сільського голови Сосницького району Чернігівської області, будучи обізнаним про відсутність у сільської ради правовстановлюючих документів на приміщення колишнього дитячого садка, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, реалізуючи умисел на заволодіння чужим майном шляхом обману, зловживаючи службовим становищем, з корисливих мотивів, 14.02.2012 року виніс на розгляд сесії сільської ради питання про передачу в оренду вказаного приміщення. Пропозицію ОСОБА_1 депутати, не будучи обізнаними про відсутність у сільській раді правовстановлюючих документів на зазначене приміщення, підтримали і рішенням сесії у вказаний день було вирішено передати в оренду приміщення колишнього дитячого садка особі, що пройде конкурс на право оренди.

Після чого, ОСОБА_1, свідомо порушуючи вимоги п. 13 Положення про порядок проведення конкурсу на право оренди майна спільної власності територіальних громад сіл та селища Сосницького району, затвердженого рішенням Бутівської сільської ради від 25.07.2007 року, згідно з якими визначення умов та терміну проведення конкурсу є завданням конкурсної комісії, одноособово, без фактичного проведення засідання комісії, визначив умови та терміни проведення конкурсу за результатами якого переможцем було визнано ОСОБА_2.

А у подальшому ОСОБА_1 23.07.2012 року підписав договір про надання ОСОБА_2 в оренду приміщення колишнього дитячого садка за що цього ж дня, приблизно об 11 годині 15 хвилин, біля приміщення Бутівської сільської ради за адресою: вул. 1 Травня, 44 с. Бутівка Сосницького району Чернігівської області, одержав від ОСОБА_2 неправомірну вигоду в сумі 4000 доларів США, що згідно з офіційним курсом Національного банку України складало 31972 грн., які останній добровільно передав, будучи введеним в оману та вважаючи, що за сприяння ОСОБА_1 набув право оренди на приміщення дитячого садка.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. На обґрунтування своїх доводів вказує, що суд першої інстанції безпідставно застосував до засудженого вимоги ст. 69 КК України та призначив покарання яке суперечить положенням ст. ст. 50, 65 КК України. А апеляційний суд, залишаючи апеляцію прокурора без задоволення постановив ухвалу яка не відповідає вимогам ст. 370, 419 КПК України.

Заслухавши доповідача, перевіривши касаційну скаргу та долучені до неї копії судових рішень, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Відповідно до положень п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 364 КК України за обставин, зазначених у вироку, та кваліфікація його дій у касаційній скарзі прокурором не оспорюються.

Доводи прокурора про постановлення апеляційним судом ухвали яка не відповідає вимогам ст. ст. 370, 419 КПК України, є необґрунтованими.

З ухвали апеляційного суду вбачається, що прокурор порушував питання про скасування вироку суду першої інстанції, у тому числі, і у зв'язку з безпідставним застосуванням ст. 69 КК України при призначенні ОСОБА_1 покарання.

На думку колегії суддів, суд апеляційної інстанції залишаючи скаргу прокурора без задоволення, постановив ухвалу яка відповідає вищевказаним вимогам процесуального закону, в якій навів підстави прийнятого рішення.

Так, відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

А з огляду на положення ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Апеляційний суд, спростовуючи доводи, наведені прокурором в апеляційній скарзі, дійшов обґрунтованого висновку, що з урахуванням ступеню тяжкості скоєних ОСОБА_1 злочинів, наслідків та обставин їх вчинення, обставин, що пом'якшують покарання (раніше не судимий, характеризується позитивно, має на утриманні батьків похилого віку) місцевий суд правильно застосував положення ст. 69 КК та звільнив останнього від призначення додаткового покарання у виді штрафу, встановленого ч. 1 ст. 364 КК України.

З таким висновком апеляційного суду погоджуються і суд касаційної інстанції та вважає, що призначене районним судом засудженому ОСОБА_1 покарання як за ч. 1 ст. 364 КК України із застосуванням вимог ст. 69 КК України, так і в цілому, яке залишено без змін судом апеляційної інстанції, є обґрунтованим і необхідним для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, відповідає вимогам статей 50, 65, 66, 69 КК України.

Розгляд справи у суді апеляційної інстанції проводився у передбаченому законом порядку. Зміст ухвали цього суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України, є належним чином вмотивованою та обґрунтованою, з чим погоджується і колегія суддів.

Враховуючи наведене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали апеляційного суду і задоволення скарги прокурора, та вважає, що у відкритті провадження за його касаційною скаргою слід відмовити на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 03 грудня 2014 року щодо засудженого ОСОБА_1.