За вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 вересня 2014 року, залишеним без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, визнано винуватими та засуджено до покарання у виді позбавлення волі:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого, останнього разу за вироком від 26 листопада 2012 року за частинами 2, 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки і 3 місяці, та звільненого 24 грудня 2012 року у зв'язку з відбуттям строку покарання,

- за ч. 1 ст. 152 КК України - на строк 4 роки;

- за ч. 2 ст. 187 КК України - на строк 8 років із конфіскацією усього майна, яке є його власністю.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_2 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією майна.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.

За вироком суду ОСОБА_2, який є особою, що раніше вчинила розбій, визнано винуватим та засуджено за те, що він 03 квітня 2014 року близько 23:00 год., супроводжуючи ОСОБА_3 до місця її проживання, а саме до дачного масиву АДРЕСА_2, підшукавши безлюдне місце - відрізок дороги, непомітний стороннім особам, вчинив напад на потерпілу ОСОБА_3, поєднаний з насильством, небезпечним для її життя та здоров'я, а саме: збивши з ніг, з метою подолання опору потерпілої, став наносити їй удари каменем по голові, завдавши їй легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, в процесі чого заволодів її мобільним телефоном марки "Самсунг" вартістю 170,10 грн.

Також ОСОБА_2 всупереч волі потерпілої ОСОБА_3, застосувавши фізичне насильство, вступив з нею у статеві зносини природнім способом.

У касаційній скарзі захисник порушує питання про скасування оскаржуваного судового рішення щодо ОСОБА_2 через невідповідність призначеного покарання тяжкості злочинів та особі засудженого внаслідок суворості. На обґрунтування своєї позиції зазначає, що суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін вирок місцевого суду, належним чином не врахував доводи апеляційної скарги сторони захисту щодо необхідності пом'якшення призначеного ОСОБА_2 покарання. Зокрема, посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно не визнав обставинами, що пом'якшують покарання щире каяття у вчинених злочинах та активне сприяння органам досудового розслідування у їх розкритті. Окрім того, захисник указує на неповноту дослідження судом всіх обставин провадження, що, на його думку, призвело до часткової необґрунтованості судових рішень щодо ОСОБА_2

Проаналізувавши доводи касаційної скарги, перевіривши надані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що підстав для відкриття касаційного провадження немає.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Неповнота судового розгляду в силу вимог ст. 438 КПК України не може бути предметом перевірки суду касаційної інстанції, у зв'язку з чим, суд касаційної інстанції при перевірці судових рішень виходить із фактичних обставин, установлених судом.

Відповідно до ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Виходячи з положень ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Як убачається із судових рішень, при призначенні покарання ОСОБА_2 судом враховано ступінь суспільної небезпечності, тяжкість і характер вчинених кримінальних правопорушень, дані про особу засудженого, відсутність пом'якшуючих покарання обставини та наявність обтяжуючої покарання обставини - рецидив злочинів.

При цьому, із ухвали видно, що суд апеляційної інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги захисника про безпідставне неврахування судом у якості обставин, що пом'якшують покарання щирого каяття у вчинених злочинах та активного сприяння органам досудового розслідування у їх розкритті, які за змістом аналогічні доводам касаційної скарги захисника, дійшов висновку про необґрунтованість даних тверджень, детально мотивувавши свої висновки.

Так, визнаючи безпідставними доводи захисника про наявність з боку ОСОБА_2 щирого каяття та активного сприяння органам досудового розслідування у розкритті злочинів правильно зауважив, що ці обставини мають бути добровільним, тобто базуватися на внутрішньому переконанні особи.

Із судових рішень убачається, що з боку засудженого ОСОБА_2 у ході розгляду справи було відсутнє щире каяття, яке виявляється у тому, що особа визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажає виправити ситуацію, що сталася, тоді як він дій, які б свідчили про щире каяття не вчиняв. При цьому суд правильно не врахував як обставину, що пом'якшує покарання також активне сприяння розкриттю злочинів, оскільки воно полягає у наданні особою будь-якої допомоги органам дізнання або досудового слідства в установленні невідомих їм обставин справи, тоді як ОСОБА_2, діючи в межах свого захисту, заперечував окремі обставини вчинених ним дій, вину визнавав частково, і лише після повної оцінки усіх доказів, які підтверджували його винуватість, визнав свою провину, що не свідчить по будь-яке сприяння розкриттю злочинів та щире каяття у його вчиненні.

На думку колегії суддів, з урахуванням тяжкості злочинів, наявності обставини, що обтяжує покарання, суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін вирок місцевого суду, дійшов обґрунтованого висновку про те, що призначене ОСОБА_2 судом першої інстанції покарання є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів як ним, так і іншими особами, детально виклавши мотиви прийнятого рішення в ухвалі, яка відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Інших доводів, які б давали підстави вважати призначене ОСОБА_2 покарання таким, що не відповідає вимогам закону, касаційна скарга його захисника ОСОБА_4 не містить.

У касаційній скарзі також не зазначено доводів щодо істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які є безумовними підставами для скасування або зміни ухвалених судових рішень.

Таким чином з мотивів, наведених у касаційній скарзі захисника, не убачається підстав для задоволення скарги, а тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

З огляду на викладене та керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України,

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 19 листопада 2014 року щодо ОСОБА_2.