розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06 червня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 вересня 2014 року щодо останнього,

Зазначеним вироком засуджено

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця м. Дніпропетровська, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, такого, що немає судимості, в силу ст. 89 КК України, за ч. 1 ст. 187 КК України до покарання у виді 5 років позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_6 залишено без зміни - тримання під вартою.

Вироком суду вирішено питання про долю речових доказів по кримінальному провадженню.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 задоволено у повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_6 на його користь в рахунок відшкодування матеріальної шкоди - 800 грн., в рахунок відшкодування моральної шкоди - 15 000 грн.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_6, визнаний винним та засуджений за те, що 29 червня 2013 року приблизно о 10 годині 30 хвилин, у стані алкогольного сп'яніння, знаходячись на пр. Пушкіна у м. Дніпропетровську, побачив раніше не знайомого потерпілого ОСОБА_9, при цьому у нього раптово виник злочинний умисел, направлений на напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для здоров'я особи, яка зазнала нападу, реалізуючи який у зазначений час, після того, як потерпілий ОСОБА_9 зайшов у двір будинку № 14 по пр. Пушкіна м. Дніпропетровська, наблизився до останнього зі спини та з метою подолання можливого опору, несподівано для потерпілого умисно наніс йому удар кулаком руки в область шиї, від якого потерпілий ОСОБА_9 впав. Після цього, ОСОБА_6 продовжив наносити потерпілому удари кулаками, ногами по тулубу та грудній клітині. У результаті нанесених ОСОБА_6 ударів, ОСОБА_9, згідно висновку експерта, були спричинені легкі та середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Далі ОСОБА_6, діючи умисно, з корисливих спонукань скориставшись тим, що воля потерпілого до вчинення можливого опору пригнічена, заволодів його майном, а саме: гаманцем, який для потерпілого матеріальної цінності не представляв, у якому знаходились гроші в сумі 800 грн. та пластикова картка ПАТ "КБ "Приват Банк". З викраденим з місця вчинення злочину зник, розпорядившись ним на власний розсуд, чим завдав потерпілому ОСОБА_9 матеріальної шкоди на вказану суму.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 вересня 2014 року вирок суду залишений без змін.

В касаційній скарзі захисник просить вирок і ухвалу скасувати у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. При цьому стверджує, що під час досудового розслідування і розгляду справи в суді не були з'ясовані обставини, які мають істотне значення для вирішення питання щодо доведеності вини засудженого у вчиненні інкримінованого йому злочину. Також стверджує, що обвинувальний акт не відповідає вимогам ст. 291 КПК України; слідчий експеримент шляхом відтворення обстановки та обставин події проводився з порушенням вимог ч. 1 ст. 240 КПК України, так як проводився в приміщенні ОКЗ Бюро "СМЕ"; суд не провів судового слідства; порушено вимоги ст.ст. 94, 95 КПК України, оскільки суд врахував показання потерпілого надані слідчому, а не безпосередньо суду під час судового засідання.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув і розглянув справу з порушенням вимог ст. 405 КПК України. А тому його ухвала, на думку захисника не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого на підтримку доводів касаційної скарги захисника ОСОБА_8; захисника ОСОБА_7, яка також підтримала касаційну скаргу, просила судові рішення скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції; думку прокурора, який заперечив проти касаційної скарги, просив судові рішення залишити без зміни; перевіривши матеріали провадження і обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Фактичні обставини справи були предметом оцінки суду першої та апеляційної інстанції і перегляду у касаційному порядку відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК України не підлягають, а неповнота судового слідства та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, чим обґрунтовуються касаційна скарга захисника у цьому провадженні, самі по собі є підставами для скасування чи зміни відповідних судових рішень тільки в апеляційному порядку згідно зі ст. 409 КПК України.

Разом з тим, з огляду на положення ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Цих порушень кримінального процесуального закону районний суд не допустив.

Згідно матеріалів кримінального провадження вина ОСОБА_6 у вчиненні нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаним із насильством небезпечним для здоров'я потерпілого ОСОБА_9 доведена у повному обсязі.

Зокрема, свій висновок про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України, суд зробив на підставі доказів, які він безпосередньо дослідив за участю засудженого та його захисника, оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України. Докладні мотиви прийнятого рішення відповідно до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України суд навів у вироку.

Так, в основу обвинувального вироку суд обґрунтовано поклав логічні, послідовні, узгоджені між собою та матеріалами кримінального провадження, показання потерпілого ОСОБА_9, які до того ж узгоджуються з показаннями свідків: ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 та матеріалами справи, а саме: протоколом проведення слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_9 і фототаблицею до нього, висновком експерта про виявлені тілесні ушкодження у потерпілого та з іншими матеріалами кримінального провадження.

Таким чином у процесі судового слідства були встановлені і досліджені всі обставини, з'ясування яких мало значення для правильного вирішення справи, тобто, характеризуючи об'єктивну та суб'єктивну сторону злочину, допитані всі особи, показання яких мають значення для справи, а тому висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України, підтверджується сукупністю належних, допустимих, достовірних доказів, зібраних у встановленому законом порядку і з достатньою повнотою досліджених судом, яким дана належна оцінка.

За встановлених судом фактичних обставин справи дії ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 187 КК України кваліфіковані правильно. Підстав для сумніву в її правильності колегія суддів не вбачає.

Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам ст. ст. 370, 374 КПК України.

Доводи касаційної скарги захисника про невідповідність обвинувального акта вимогам ст. 291 КПК України позбавлені підстав, оскільки цей процесуальний документ містить у собі відомості, які передбачені пунктами 1-9 частини 1 вказаної статті, у тому числі і виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статтю (частину статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Посилання захисника про порушення на досудовому розслідуванні слідчим вимог ч. 1 ст. 240 КПК України, також не заслуговують на увагу.

З огляду на положення ст. 240 КПК України метою слідчого експерименту є перевірка та уточнення відомостей, які мають значення для вставлення обставин кримінального правопорушення. І дана стаття закону не вимагає, щоб ця слідча дія була проведена на місці вчинення злочину. Більше того, згідно цієї норми КПК (4651-17) слідчий експеримент це право, а не обов'язок слідчого чи прокурора.

Разом з тим, з матеріалів провадження вбачається, що слідчим з дотриманням вимог ст. ст. 104, 223, 240 КПК України було проведено слідчий експеримент з метою перевірки і уточнення відомостей про вчинення нападу на потерпілого ОСОБА_9 та уточнення відомостей щодо механізму нанесення йому тілесних ушкоджень ОСОБА_6 під час нападу, і ніяких зауважень учасники цієї процесуальної дії не висловлювали.

Також спростовуються матеріалами кримінального провадження, а саме журналами судових засідань та технічним носієм інформації на якому зафіксовано судовий процес твердження захисника про не проведення судового слідства у суді першої інстанції (т. 2 а.к.п. 39-48; 52-56; 71-77; 93-97; 129-135; 161-163; 174-177; 214-216; 226-234).

Крім того, суд безпосередньо допитав потерпілого ОСОБА_9 та поклав в основу вироку його показання надані безпосередньо суду, які відповідають його показанням на досудовому розслідуванні і ці показання не містять істотних розбіжностей, які б могли вплинути на винуватість засудженого ОСОБА_6 А тому твердження захисника про порушення судом вимог статей 94, 95 КПК України також безпідставні.

У свою чергу, суд апеляційної інстанції дотримався вимог закону при перегляді кримінального провадження щодо ОСОБА_6, використав надані йому процесуальні можливості для перевірки судового рішення першої інстанції, належним чином розглянув доводи апеляційних скарг засудженого та його захисника, які за своїм змістом аналогічні доводам касаційних скарг, надав на них вичерпні відповіді, а тому ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

При цьому, на думку колегії суддів, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовною підставою для зміни чи скасування вироку щодо засудженого ОСОБА_6 та ухвали апеляційного суду, не встановлено, а тому вимоги касатора задоволенню не підлягають.

Покарання призначене ОСОБА_6 у відповідності до вимог ст. ст. 50, 65 КК України є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

З огляду на викладене та керуючись ст. ст. 433, 434, 436 КПК України, колегія суддів,

касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06 червня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 вересня 2014 року щодо засудженого за ч. 1 ст. 187 КК України ОСОБА_6 залишити без зміни.