У касаційній скарзі викладено вимогу про скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_6 та призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції. На обґрунтування вимоги захисник вказав на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, що призвело до незаконного засудження ОСОБА_6 Так, стверджував, що ОСОБА_6 не міг вчинити інкриміновані йому кримінальні правопорушення, оскільки був в іншому місці та в показаннях потерпілих є розбіжності з його зовнішнім оглядом, зокрема, одягом. Вказав на порушення права на захист ОСОБА_6, оскільки пред'явлення останнього для впізнання потерпілим проводилось без участі захисника. Висновки викладені у судових рішеннях не узгоджуються з показаннями потерпілих, не відповідають фактичним обставинам провадження. Суд першої інстанції фактично не розглянув подані ним клопотання про визнання доказів недопустимими, оскільки не було прийнято окремого рішення. Також зазначив, що при розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції брав участь прокурор прокуратури Одеської області, який не мав на це правових підстав.

Вироком Київського районного суду м. Одеси від 26 травня 2014 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк один рік, за ч. 2 ст. 186 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно ОСОБА_6 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років. Вироком суду також задоволено цивільні позови потерпілих.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 9 вересня

2014 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 залишено без задоволення, вирок суду - без зміни. Даною ухвалою також відмовлено у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_6 про звільнення його від відбування покарання на підставі Закону України "Про амністію у 2014 році" від 8 квітня 2014 (1185-18) року.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 10 вересня

2014 року виправлено описку в ухвалі Апеляційного суду Одеської області від 9 вересня 2014 року щодо ОСОБА_6 - резолютивну частину вказаної ухвали доповнено абзацом третім такого змісту: "Відповідно до ст. 6 Закону України "Про амністію у 2014 році" від 8 квітня 2014 року, скоротити наполовину, тобто на два роки два місяці чотири дні, невідбуту ним частину покарання за вироком Київського районного суду м. Одеси від 26 травня 2014 року".

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 30 вересня

2014 року задоволено заяву адміністрації Одеського слідчого ізолятора про виправлення арифметичної помилки при підрахунку невідбутої частини покарання щодо ОСОБА_6 в ухвалі Апеляційного суду Одеської області від 9 вересня 2014 року, з внесенням виправлень ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 10 вересня 2014 року. Прийнято рішення вважати, що призначене ОСОБА_6 покарання вироком Київського районного суду м. Одеси від 26 травня 2014 року на підставі ст. 6 Закону України "Про амністію у 2014 році" від 8 квітня 2014 року слід скоротити на два роки один місяць двадцять днів.

За вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 22 липня 2013 року, приблизно о 14-ій годині, знаходячись поблизу буд. № 1/6 по пр. Академіка Глушка у м. Одесі, діючи з метою відкритого викрадення чужого майна з корисливих мотивів, шляхом ривка відкрито викрав у потерпілої ОСОБА_7 золотий ланцюжок, спричинивши останній матеріальних збитків на суму 20 000 грн.

Крім того, 31 липня 2013 року, приблизно о 13-ій годині, ОСОБА_6, знаходячись поблизу буд. № 176/1 по вул. Люстдорфська дорога у м. Одеса, діючи за аналогічних обставин, повторно, з корисливих мотивів, шляхом ривка відкрито викрав у потерпілої ОСОБА_8 золотий ланцюжок з золотим кулоном на ньому, спричинивши останній матеріальних збитків на загальну суму 5 500 грн.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника, перевіривши матеріали провадження та обговоривши наведені у скарзі доводи, суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновки суду про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 186 КК України, відповідають фактичним обставинам провадження, визнані судом доведеними, ґрунтуються на сукупності об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України.

За викладених судом фактичних обставин кримінального провадження кваліфікація дій засудженого ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 186, ч. 2 ст. 186 КК України є правильною.

Крім того, суд касаційної інстанції, з огляду на вимоги ст. 433 КПК України, не перевіряє судові рішення щодо неповноти й однобічності досудового розслідування та судового слідства, а також невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, а виходить з обставин, встановлених судом.

Апеляційний розгляд проведено із дотриманням положень статей 404, 405 КПК України, ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

Судом апеляційної інстанції ретельно перевірені доводи захисника, аналогічні тим, що викладені ним у касаційній скарзі.

Як встановив суд апеляційної інстанції, потерпілі і свідки в своїх показаннях вказували, що засуджений був одягнений у темні речі, та наявність дріб'язкових розбіжностей в їх показаннях щодо прикмет одягу ОСОБА_6 з урахуванням минулого часу і суб'єктивного сприйняття кожної людини не є суттєвими. Крім того, потерпіла ОСОБА_8 показала, що ОСОБА_6 під час впізнання був одягнений по іншому, ніж під час нападу на неї.

Перевірені судом й посилання сторони захисту на підтвердження алібі про непричетність ОСОБА_6 щодо вчиненого нападу на потерпілу ОСОБА_8, оскільки він перебував в цей час в магазині, що підтвердили свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 Втім, згідно показань цих свідків він був в магазині приблизно о 14-ій год. 25 хв., а напад був здійснено приблизно о 13-ій годині, при цьому місце нападу знаходиться на невеликій відстані від вказаного магазину.

Також безпідставні доводи захисту про непричетність ОСОБА_6 щодо вчиненого нападу на потерпілу ОСОБА_7 22 липня, з огляду лише на те, що остання показала на наявність у ОСОБА_6 панами із відповідним описом її вигляду, яку він начебто придбав вже 30 липня 2014 року. Не спростовують висновки суду про винуватість ОСОБА_6 вказані доводи захисту, оскільки надані стороною копії чеків про придбання панами не є оригіналами, на них стоїть інша дата покупки, ніж на запису зробленому на іншій стороні чеку, копії незавірені належним чином та рукописний запис на зворотній стороні чеку має виправлення часу покупки. Крім того, в ході проведення впізнання ОСОБА_6 був впізнаний потерпілими, зокрема й потерпілою ОСОБА_7, яка показала, що вона впізнала його, бо добре запам'ятала статуру і силует, та впізнала його серед чотирьох осіб, і який її також впізнав, бо почав нервувати.

Судом також спростовані твердження сторони захисту щодо порушення права на захист ОСОБА_6 при пред'явленні останнього для впізнання, оскільки з урахуванням вимог ст. 52 КПК України участь захисника у кримінальному провадженні не була обов'язковою, а сам ОСОБА_6 не заперечував проти проведення слідчої дії пред'явлення його для впізнання без участі захисника.

Посилання у касаційній скарзі захисника на те, що суд фактично не розглянув заявлене ним клопотання про визнання доказів недопустимими, є необґрунтованим, оскільки відповідно до вимог ст. 89 КПК України питання допустимості доказів вирішується судом під час їх оцінки в нарадчій кімнаті, що і було зроблено судом під час ухвалення вироку.

Враховуючи, що інші порушення вимог кримінального процесуального закону, на які вказує захисник, не є істотними, закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, тому підстав для задоволення касаційної скарги суд не вбачає.