головуючого Дембовського С. Г., суддів за участю прокурора при секретарі Крижановського В. Я. і Мороза М. А., Чупринської Є. М., Петрику В. В., розглянувши в судовому засіданні 26 березня 2015 року в м. Києві кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 на ухвали Сихівського районного суду м. Львова від 9 січня 2014 року та Апеляційного суду Львівської області від 28 березня 2014 року,

Зазначено ухвалою щодо

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, такого, що не має судимості,

застосовано примусовий захід медичного характеру у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку.

Згідно ухвали суду, ОСОБА_7 8 жовтня 2013 року близько 17 години, будучи в стані алкогольного сп'яніння, за попередньою змовою групою осіб, матеріали відносно яких виділено в окреме провадження, біля кооперативного садівничого товариства власників земельних ділянок "Світанок", яке знаходиться напроти будинку, АДРЕСА_1 (зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2), зламав завіси воріт даного товариства і таємно викрав частину цих воріт вартістю 596, 79 гривень.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 28 березня 2014 року рішення суду першої інстанції в частині застосування примусового заходу медичного характеру залишено без зміни. У порядку ст. 404 КПК України виключено з ухвали посилання на вчинення ОСОБА_7 суспільно-небезпечного діяння у стані алкогольного сп'яніння.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати і закрити кримінальне провадження у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, мотивуючи істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Вважає, що висновок суду про вчинення ОСОБА_7 суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, не підтверджується жодним доказом, а висновки суду про доведеність його вини не відповідають фактичним обставинам справи. Окрім того, стверджує, що судом не оцінено соціальну небезпеку ОСОБА_7 Також посилається на те, що у висновку судово-психіатричної експертизи без жодного обґрунтування висловлена необхідність застосування щодо ОСОБА_7 заходу медичного характеру. Зазначає, що ОСОБА_7 копію клопотання про застосування до нього примусових заходів медичного характеру не було вручено, права не роз'яснено, безпідставно відмовлено захиснику у задоволенні клопотання про повернення клопотання про застосування заходів медичного характеру щодо ОСОБА_7 прокурору для усунення порушень.

Заслухавши доповідача, думку прокурора про відсутність підстав для задоволення скарги, перевіривши кримінальне провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Висновки суду про вчинення ОСОБА_7 у стані неосудності суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, та застосування примусових заходів медичного характеру, ґрунтуються на належним чином оцінених та перевірених у судовому засіданні доказах, і є правильними.

Твердження захисника, що в діях ОСОБА_7 відсутній склад кримінального правопорушення, є безпідставними.

Факт вчинення ОСОБА_7 суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, підтверджується показаннями свідка ОСОБА_8, який зазначав, що ОСОБА_7, після того як він його затримав, розповів про обставини викрадення ним та іншими невстановленими особами частини брами, яку в подальшому було здано на металобрухт.

Окрім того, вчинення ОСОБА_7 суспільно небезпечного діяння підтверджується показаннями представника потерпілого ОСОБА_8, даними, що містяться у протоколах слідчих дій та іншими наведеними в кримінальному провадженню доказами і сумніву в їх достовірності немає.

За таких обставин, суд обґрунтовано дійшов висновку про вчинення ОСОБА_7 суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України.

Із огляду на положення ст. 19 КК України осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КК України, обрання певного виду примусового заходу медичного характеру залежить від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 КК України, госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом може бути застосована судом щодо психічного хворого, який за своїм психічним станом і характером учиненого суспільно небезпечного діяння потребує тримання у психіатричному закладі у примусовому порядку.

Із акту амбулаторної судово-психіатричної експертизи вбачається, що ОСОБА_7 в момент інкримінованого правопорушення страждав помірною розумовою відсталістю в степені вираженої дебільності з емоційно-вольовими розладами з епілептичними пароксизмами та не міг усвідомлювати свої дії та керувати ними, за психічним станом потребував примусових заходів медичного характеру у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку.

Місцевим судом при застосуванні до ОСОБА_7 примусових заходів медичного характеру у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку, належно враховані всі конкретні обставини справи, те що останній учинив суспільно небезпечне діяння, ступінь небезпечності психічно хворого для інших осіб, який не може усвідомлювати свої дії та керувати ними. Також судом було допитано у судовому засіданні експерта ОСОБА_9, який підтримав свій висновок, наданий в акті амбулаторної судово-психіатричної експертизи.

А тому, доводи сторони захисту про те, що судом не з'ясовано наявність у ОСОБА_7 психічного розладу, який виключає його здатність усвідомлювати свої дії та керувати ними на момент розгляду справи у суді, є неспроможними.

За наведених обставин, рішення місцевого суду про необхідність застосування щодо ОСОБА_7 примусових заходів медичного характеру у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку, відповідає вимогам закону.

Доводи захисника, що суд, не вручивши ОСОБА_7 копію клопотання про застосування до нього примусових заходів медичного характеру, порушив його права, не заслуговують на увагу.

Відповідно до вимог ст. 506 КПК України, особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, користується правами підозрюваного та обвинуваченого в обсязі, який визначається характером розладу психічної діяльності чи психічного захворювання відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи, та здійснює їх через законного представника, захисника.

За результатами перевірки кримінального провадження встановлено, що копію клопотання про застосування до ОСОБА_7 примусових заходів медичного характеру, отримала його законний представник - ОСОБА_10, яка згідно наданої розписки, зобов'язана була вручити дане клопотання своєму сину - ОСОБА_7 ( а.п. 163).

Окрім того, як убачається з кримінального провадження, клопотання про застосування до ОСОБА_7 примусових заходів медичного характеру відповідає вимогам закону, а тому суд обґрунтовано відмовив захиснику в задоволенні клопотання про повернення його прокурору для усунення недоліків.

Суд апеляційної інстанції ретельно перевірив доводи захисника та законного представника ОСОБА_10, аналогічні тим, що наведені у касаційній скарзі захисника ОСОБА_6 Викладені в ухвалі апеляційного суду мотиви визнання цих доводів безпідставними і такими, що не відповідають кримінальному провадженню, є обґрунтованими. Свої висновки з цього питання, із якими погоджується колегія суддів, суд 2-ї інстанції належним чином умотивував.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовною підставою для скасування або зміни судових рішень щодо ОСОБА_7 не виявлено.