розглянувши в судовому засіданні у межах кримінального провадження № 12014100020001102 касаційні скарги засудженого та прокурора на вирок Апеляційного суду м. Києва від 16 жовтня 2014 року,

Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 14 травня 2014 року

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Сухумі Республіки Грузія, мешканця АДРЕСА_1, без громадянства, судимого за вироком від 15 серпня 2008 року за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки, звільненого 07 травня 2011 року у зв'язку з відбуттям строку покарання,

засуджено до покарання у виді позбавлення волі за ч. 3 ст. 185 КК - на строк п'ять років, а на підставі ст. 75 цього Кодексу звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю два роки та з покладенням на нього обов'язків, передбачених пунктами 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК.

Вирішено питання про речові докази та судові витрати.

Апеляційний суд скасував вирок місцевого суду й ухвалив свій, яким призначив ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі за ч. 3 ст. 185 КК - на строк п'ять років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю, і виключив із мотивувальної частини вироку місцевого суду обставину, що обтяжує покарання,- рецидив злочину. В решті вирок залишено без зміни.

За вироком ОСОБА_3 визнано винуватим у тому, що він 14 лютого 2014 року близько 10.00 год. з метою крадіжки чужого майна зайшов у будинок АДРЕСА_2, де шляхом зламу замка вхідних дверей проник у житло - кватиру № 64, звідки повторно таємно викрав майно ОСОБА_4 на суму 4000 грн.

У касаційній скарзі засуджений, не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації своїх дій, просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, оскільки вважає, що призначене йому покарання у виді позбавлення волі не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та його особі. Посилається при цьому на позитивні дані про свою особу, матеріальне та сімейне становище, які, на його думку, пом'якшують покарання. Крім того, зазначає, що апеляційний суд безпідставно призначив йому додаткове покарання у виді конфіскації майна, адже санкція ч. 3 ст. 185 КК його не передбачає. Також вказує на те, що кримінальне провадження було розглянуто за відсутності захисника та перекладача, чим порушено право засудженого на захист.

Прокурор у скарзі просить змінити вирок апеляційного суду і виключити з нього рішення про призначення ОСОБА_3 додаткового покарання у виді конфіскації всього майна, яке є власністю засудженого, оскільки санкція ч. 3 ст. 185 КК цього не передбачає.

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника, котрий підтримав касаційну скаргу засудженого і не заперечував проти касаційної скарги прокурора, думку прокурора, який підтримав касаційну скаргу прокурора та частково - скаргу засудженого, обговоривши доводи, викладені у скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а скарга засудженого - частковому задоволенню на таких підставах.

Подія кримінального правопорушення у виді злочину, доведеність винуватості ОСОБА_3 в його вчиненні, кримінально-правова оцінка діяння за ч. 3 ст. 185 КК відповідно до вимог ст. 433 КПК колегією суддів не перевірялись, оскільки законність та обґрунтованість вироку в цій частині не оскаржувалися.

Доводи засудженого про суворість призначеного покарання у виді позбавлення волі та можливість звільнення від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК, на думку колегії суддів, є безпідставними, тому що вказане покарання відповідає вимогам ст. 65 цього Кодексу, вчиненому й особі засудженого.

Апеляційний суд при цьому врахував усі пом'якшуючі покарання обставини та дані про особу засудженого, які позитивно його характеризують, підтверджуються матеріалами справи і з якими засуджений пов'язує свої касаційні вимоги, адже суд призначив покарання у виді позбавлення волі не у максимальних межах санкції ч. 3 ст. 185 КК.

Крім того, цей суд правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_3 злочину (тяжкий), характер та спосіб злочинних дій, а також те, що засуджений не уперше вчиняє умисний корисливий злочин.

Також апеляційний суд достатньо переконливо обґрунтував, чому він вважає, що суд першої інстанції безпідставно звільнив ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК.

За таких обставин слід визнати, що призначене ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі є справедливим, необхідним та достатнім для виправлення засудженого й попередження вчинення ним нових злочинів, а підстави для пом'якшення покарання чи звільнення від його відбування відсутні.

Разом із тим, цей суд незаконно призначив засудженому додаткове покарання у виді конфіскації всього майна, яке є його власністю, оскільки санкцією ч. 3 ст. 185 КК такий додатковий вид покарання не передбачено. Тому рішення про призначення цього покарання підлягає виключенню з вироку на підставі п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК.

Що стосується доводів засудженого, про порушення його права на захист, то, на думку колегії суддів, вони є необґрунтованими, адже в судах першої та апеляційної інстанцій засудженому було вручено пам'ятку про його права та обов'язки, але клопотання про призначення захисника та перекладача він не заявляв і стверджував, що володіє українською мовою. Не просив ОСОБА_3 призначити йому перекладача і під час досудового розслідування. Зазначав, що живе в Україні більше 20 років. Тобто він перебував увесь цей час у такому мовному середовищі, що не тільки не міг, а й зобов'язаний був володіти державною мовою.

Цією мовою написано касаційну скаргу, яку подав засуджений.

Таким чином скаргу прокурора слід задовольнити, а скаргу засудженого задовольнити лише частково.

Керуючись статтями 433, 436 КПК, колегія суддів

Касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Касаційну скаргу засудженого задовольнити частково.

Вирок Апеляційного суду м. Києва від 16 жовтня 2014 року щодо ОСОБА_3 змінити й виключити з нього рішення про призначення за ч. 3 ст. 185 КК додаткового покарання у виді конфіскації всього майна, яке є власністю засудженого.