За вироком Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 грудня 2014 року, з урахуванням змін, внесених ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2015 року, визнано винуватим та засуджено

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

- за ч. 4 ст. 296 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.

Вирішено питання про задоволення цивільного позову.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він 24 серпня 2013 року близько 23:00 год., знаходячись разом з ОСОБА_2 біля магазину "Айсберг", що розташований за адресою: мкр. Індустріальний, м. Кривий Ріг, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, використовуючи малозначний привід, влаштував словесну сварку з ОСОБА_3, в ході якої, з хуліганських мотивів, грубо порушуючи громадський порядок, проявляючи явну неповагу до суспільства, ігноруючи елементарні норми моралі, став висловлюватися грубою нецензурною лайкою на адресу ОСОБА_3, ображаючи його людську гідність, та вдарив останнього головою в обличчя.

ОСОБА_1, маючи умисел на продовження своїх хуліганських дій, з метою заподіяння тілесних ушкоджень, спеціально пристосувавши предмет для їх нанесення, а саме розбивши скляну пляшку від пива, грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, проявляючи особливу зухвалість, супроводжуючи свої дії грубою нецензурною лайкою, кинув фрагмент цієї пляшки з гострими краями у бік ОСОБА_3, але не влучив у нього. Продовжуючи свої хуліганські дії, ОСОБА_1 повторно пристосував предмет для заподіяння тілесних ушкоджень, а саме розбив другу скляну пляшку від пива та проявляючи особливу зухвалість, супроводжуючи свої дії грубою нецензурною лайкою, кинув фрагмент цієї пляшки з гострими краями у бік ОСОБА_3, але влучив у нижню частину обличчя ОСОБА_4, заподіявши легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 порушує питання про зміну оскаржуваного судового рішення щодо нього у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та його особі внаслідок суворості. На думку засудженого, суд апеляційної інстанції при призначенні йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України та відмовляючи у застосуванні ст. 75 КК України неповною мірою врахував: визнання винуватості, щире каяття у вчиненому злочині, відсутність судимості, позитивні характеристики за місцями роботи та проживання, повне відшкодування потерпілій завданої моральної та матеріальної шкоди, відсутність претензій з боку останньої. За змістом скарги також фактично не погоджується із обставинами провадження, встановленими судом. Стверджує, що вчиняючи даний злочин, він не перебував у стані алкогольного сп'яніння, а тому суд, на його думку, помилково врахував дану обставину в якості обтяжуючої покарання. ОСОБА_1 вважає, що указані обставини дають підстави для призначення йому покарання не пов'язаного з ізоляцією від суспільства.

Вивчивши доводи касаційної скарги, перевіривши надані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що підстав для відкриття касаційного провадження немає.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

З огляду на це, суд касаційної інстанції при перевірці судових рішень виходить із фактичних обставин встановлених судом.

У касаційній скарзі засудженого не наведено доводів щодо істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які є безумовною підставою для скасування судових рішень.

Відповідно ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Виходячи з положень ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Як вбачається із ухвали суду апеляційної інстанції, при призначенні ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 69 КК України вищевказані вимоги кримінального закону апеляційним судом дотримано. Так, частково задовольняючи апеляцію ОСОБА_1, зокрема застосовуючи ст. 69 КК України при призначенні йому покарання за вчинений злочин, суд врахував ступінь суспільної небезпечності, тяжкість і характер кримінального правопорушення, що відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, дані про особу засудженого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, щиро розкаявся у вчиненому, за місцями проживання та роботи характеризувався позитивно, повністю відшкодував потерпілій матеріальну та моральну шкоду, а також думку потерпілої ОСОБА_4, яка просила його суворо його не карати.

Окрім того, як убачається з ухвали, твердження засудженого про безпідставне врахування в якості обтяжуючої покарання обставини стан алкогольного сп'яніння були предметом перевірки суду апеляційної інстанції та свого підтвердження не знайшли.

У суду касаційної інстанції немає підстав не довіряти даним висновкам суду апеляційної інстанції, а в скарзі відсутні обґрунтовані належним чином доводи на їх спростування.

За змістом ст. 75 КК України звільнення особи від відбування призначеного покарання з випробуванням можливе лише у тому випадку, якщо суд при призначенні покарання у виді обмеження волі не більше 5 років, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без реального відбування призначеного покарання.

Із ухвали вбачається, що суд апеляційної інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги засудженого, які за змістом фактично аналогічні доводам його касаційної скарги, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для застосування ст. 75 КК України.

На думку колегії суддів, визначене ОСОБА_1 покарання у виді обмеження волі, тобто покарання, що не пов'язане з ізоляцією від суспільства, є необхідним та достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів як ним, так і іншими особами.

Інших доводів, які б давали підстави вважати призначене ОСОБА_1 покарання таким, що не відповідає вимогам закону внаслідок суворості, касаційна скарга засудженого не містить.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.