Вищий спеціалізований суд України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі колегії:

головуючого Єленіної Ж.М., суддів: Леона О.І., Григор'євої І.В., за участю секретаря судового засідання Медицької У.І., прокурора Кравченко Є.С.,

розглянувши в судовому засіданні надані судом апеляційної інстанції матеріали кримінального провадження № 12012110000000386 за касаційною скаргою представника потерпілого ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 19 листопада 2014 року,

У касаційній скарзі представник потерпілого ОСОБА_7, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Зокрема, вказує на те, що апеляційний суд повернув йому апеляційну скаргу безпідставно, оскільки вона відповідала вимогам ст. 396 КПК.

За вироком Деснянського районного суду м. Києва від 22 вересня 2014 року ОСОБА_8 засуджено за ч. 3 ст. 189 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців із конфіскацією всього майна, яке є його власністю. За ч. 4 ст. 189 цього Кодексу ОСОБА_8 визнано невинуватим і виправдано зв'язку з недоведеністю вчинення ним цього кримінального правопорушення.

За цим же вироком було засуджено ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 189 КК.

Не погоджуючись із вироком суду в частині визнання ОСОБА_8 невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК, та виправдання останнього у зв'язку з недоведеністю його участі у вчиненні цього правопорушення, представник потерпілого ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої апеляційний суд на підставі п. 1 ч. 3 ст. 399 КПК повернув апеляційну скаргу особі, яка її подала, оскільки не було усунуто недоліків апеляційної скарги, залишеної без руху.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги, обговоривши викладені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий суд, що включає в себе, у тому числі, право доступу до правосуддя. Забезпечення такого права є однією з важливих гарантій ухвалення правосудного рішення у кримінальному провадженні.

Право на апеляційне оскарження судових рішень гарантовано ст. 129 Конституції України і як конституційна засада судочинства становить невід'ємну складову права на судовий захист.

Згідно з ч. 1 ст. 399 КПК суддя-доповідач, установивши, що апеляційну скаргу на вирок чи ухвалу суду першої інстанції подано без додержання вимог, передбачених ст. 396 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху, в якій зазначаються недоліки скарги і встановлюється достатній строк для їх усунення.

Відповідно до п. 1 ч. 3 цієї статті апеляційна скарга повертається, якщо особа не усунула недоліків апеляційної скарги, залишеної без руху, в установлений строк.

Як убачається з наданих судом матеріалів, після подання представником потерпілого апеляційної скарги на вирок суду першої інстанції суддя-доповідач апеляційного суду, перевіривши скаргу, дійшов висновку, що вона не відповідає вимогам ст. 396 КПК, оскільки в ній не конкретизовано вимог апелянта. Він, зокрема, зазначив: "зі змісту прохальної частини апеляційної скарги, з огляду на вимогу апелянта про скасування вироку суду першої інстанції лише в частині визнання ОСОБА_8 невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК, і виправдання за недоведеністю вчинення ним цього злочину та ухвалення нового вироку про визнання ОСОБА_8 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК з призначенням йому покарання у виді десяти років позбавлення волі, можна зробити висновок про те, що представник потерпілого не оспорює вирок суду в частині засудження ОСОБА_8 за вчинення злочину кримінального провадження, передбаченого ч. 3 ст. 189 КК, до покарання у виді 6 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю, адже за змістом вироку ОСОБА_8, окрім визнання невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК, засуджений за вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 189 КК. Крім того, пропонуючи суду апеляційної інстанції призначити ОСОБА_8 покарання за ч. 4 ст. 189 КК у виді десяти років позбавлення волі, апелянт не вказує про необхідність призначення обов'язкового додаткового покарання, як і не зазначає правові підставі для його незастосування".

Тому своєю ухвалою від 30 жовтня 2014 року суддя-доповідач залишив апеляційну скаргу без руху і надав ОСОБА_7 строк для усунення недоліків.

14 листопада 2014 року представник потерпілого ОСОБА_7 повторно подав апеляційну скаргу на вирок місцевого суду щодо ОСОБА_8

Ухвалою апеляційного суду від 19 листопада 2014 року скаргу на підставі п. 1 ч. 3 ст. 399 КПК було повернуто особі, яка її подала, у зв'язку з неусуненням зазначених в ухвалі від 30 жовтня 2014 року недоліків у встановлений строк.

Проаналізувавши текст апеляційної скарги, поданої представником, потерпілого, колегія суддів вважає, що висновки судді-доповідача про те, що вказана апеляційна скарга не відповідає вимогам ст. 396 КПК, а тому підлягає поверненню, є не обґрунтованим з огляду на таке.

Як убачається з наданих апеляційним судом матеріалів, представник потерпілого в апеляційній скарзі просив скасувати вирок Деснянського районного суду м. Києва від 22 вересня 2014 року в частині визнання ОСОБА_8 невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК, та виправдання останнього за недоведеністю його участі у вчиненні цього правопорушення, а також ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_8 винуватим у вчиненні зазначеного правопорушення і призначити йому основне покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років, а в іншій частині вирок місцевого суду залишити без змін. Обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_7 навів відповідні аргументи у чому полягає незаконність та необґрунтованість судового рішення та прохання про бажане для нього судове рішення апеляційної інстанції.

Зазначені підстави є предметом перевірки суду апеляційної інстанції, а вимога представника потерпілого про часткове скасування вироку місцевого суду та ухвалення нового вироку відповідає положенням ст. 407 КПК.

Посилання апеляційного суду в оскаржуваному рішенні на те, що прохання апелянта не відповідає положенням закону про кримінальну відповідальність, є необґрунтованим, оскільки загальні засади призначення покарання (ст. 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуальновольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про призначення покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа "Довженко проти України"), який в своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Отже, апеляційний суд ретельно не проаналізував наведених доводів представника потерпілого і належно не перевірив його апеляційної скарги щодо дотримання вимог ст. 396 КПК.

Таким чином, суд апеляційної інстанції всупереч п. 1 ч. 3 ст. 399 КПК безпідставно повернув скаргу представника потерпілого, що ставить під сумнів законність та обґрунтованість постановленої ухвали.

За таких обставин ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону під час її постановлення з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції зі стадії прийняття апеляційної скарги.

З огляду на викладене касаційна скарга представника потерпілого підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433, 436- 438 КПК, суд

Касаційну скаргу представника потерпілого задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 19 листопада 2014 року скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.