розглянула в судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014180010000594, за касаційною скаргою засудженого на вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 16 квітня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 10 липня 2014 року щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, раніше судимого, останній раз вироком Рівненського міського суду від 30 червня 2011 року за ч. 4 ст. 296 КК України на 3 роки позбавлення волі,

вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 16 квітня 2014 року ОСОБА_1 визнано винним за ст. 395 КК України та призначено покарання 4 місяці арешту, за ч. 2 ст. 186 КК України 4 роки позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено 4 роки позбавлення волі.

Вирішено питання щодо речових доказів та судових витрат.

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 10 липня 2014 року вирок міського суду щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

У касаційній скарзі засуджений ставить питання про зміну вироку та ухвали суду у зв'язку із неправильним застосуванням судами закону України про кримінальну відповідальність. Стверджує, що не здійснював фізичного та психічного тиску на потерпілого, а заволодів його телефоном шляхом обману, тому його дії, які кваліфіковано за ч. 2 ст. 186 КК України, належить кваліфікувати на ч. 2 ст. 190 КК України.

ОСОБА_1 визнано винним та засуджено за те, що він після встановлення 07 червня 2013 року Сарненським районним судом Рівненської області адміністративного нагляду строком 1 рік, умисно не з'являвся до Рівненського МВ УМВС України в Рівненській області для реєстрації. Окрім того, неодноразово, без дозволу, відлучався з місця проживання, виїздив до Києва, при перевірках був відсутній за місцем проживання.

03 лютого 2014 року, перебуваючи на зупинці громадського транспорту по вул. Мельника, 12, у м. Рівне, ОСОБА_1, погрожуючи застосувати фізичне насильство до ОСОБА_3 у разі його відмови віддати мобільний телефон, відкрито заволодів ним, чим заподіяв потерпілому матеріальну шкоду на суму 608 грн. 30 коп.

Заслухавши доповідь судді, засудженого та захисника, котрі підтримали скаргу та просили її задовольнити, прокурора, який вважав, що судові рішення зміні, а скарга задоволенню не підлягає, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у відкритому викраденні чужого майна за викладених у вироку обставин ґрунтується на сукупності доказів, здобутих та оцінених судом відповідно до вимог КПК України (4651-17) .

Доводи скарги засудженого про неправильну кваліфікацію його дій перевірялися апеляційним судом та визнані безпідставними.

Зокрема, спростовуючи позицію засудженого, суд апеляційної інстанції у своєму рішенні послався на показання потерпілого в судовому засіданні, котрий стверджував, що на вимогу ОСОБА_1 віддати йому телефон він не погоджувався. Однак, після погрози засудженого про застосування фізичної сили на місці події, побоюючись за власне здоров'я, віддав телефон проти своєї волі. ОСОБА_1 залишив йому власний телефон, про що він не просив, та який йому не був потрібен.

Аналогічні обставини, про те, що засуджений погрожував потерпілому застосуванням фізичного насильства у випадку, якщо той не віддасть телефон підтвердили і очевидці події, свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Свідок ОСОБА_6 показав, що бачив, як потерпілий віддав засудженому телефон, якого той здав до ломбарду.

Наведене підтверджує умисел засудженого на грабіж, поєднаний із погрозою застосування фізичного насильства, та спростовує твердження ОСОБА_1 про заволодіння майном потерпілого шляхом обману, неправильну кваліфікацію його дій.

У зв'язку із наведеним, кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 186 КК України як відкрите викрадення чужого майна, поєднане з погрозою застосування насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого є правильною, з чим погоджується колегія суддів касаційного суду та вважає доводи скарги засудженого безпідставними, а касаційну скаргу такою, що задоволенню не підлягає.

Призначене засудженому покарання відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України, підстав для зміни судових рішень у зв'язку із невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок його суворості, як передбачено ст. 414 КПК України, колегія суддів не вбачає.

Доводи касаційної скарги і матеріали кримінального провадження не містять вказівок на інші порушення вимог закону, які були би підставами для зміни або скасування судових рішень.

Виходячи з викладеного, керуючись статтями 433- 438 КПК України колегія суддів,

Касаційну скаргу засудженого залишити без задоволення, а вирок Рівненського міського суду від 16 квітня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 10 липня 2014 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.

ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.