ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Димитров Донецької області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимого 25.05.2011 року Київським районним судом м. Харкова за ч. 2 ст. 307 КК України до покарання у виді 5 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 2 роки,

засуджено до покарання у виді позбавлення волі за: ч. 2 ст. 309 КК України - на строк 3 роки; ч. 2 ст. 121 КК України - на строк 9 років. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.

Згідно положень ст. 71 КК України, до покарання призначеного за новим вироком, ОСОБА_1 частково приєднано покарання за вироком Київського районного суду м. Харкова від 25 травня 2011 року й остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років.

За обставин встановлених судом та детально наведених у вироку, ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він приблизно у липні 2012 року в лісі неподалік від с. Білаши Дергачівського району Харківської області зірвав верхівки з куща дикоростучої коноплі, яку після висушування та перетирання перевіз до місця свого проживання, а саме дачний будинок АДРЕСА_2, тим самим незаконно виготовив наркотичний засіб - канабіс, частину якого незаконно зберігаючи за місцем свого мешкання, без мети збуту, вжив шляхом куріння. Пізніше, 20 березня 2013 року в період часу з 05 години 10 хвилин до 09 год. 15 хв. в ході проведення огляду місця події за місцем проживання ОСОБА_1, були виявлені та вилучені п'ять згортків з речовиною рослинного походження, яка є особливо небезпечним наркотичним засобом - канабісом, загальною вагою 5,88 г.

Крім того, 19 березня 2013 року о 22 год. між ОСОБА_1, який перебував у стані наркотичного та алкогольного сп'яніння за місцем свого проживання, а саме в дачному будинку АДРЕСА_2, та його співмешканкою ОСОБА_2, виникла сварка на ґрунті раптово виниклої неприязні, в ході якої він наніс численні удари кулаком правої руки по обличчю, голові та тілу потерпілої. Від отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_2 через деякий час померла на місці.

За результатами висновку судово-медичної експертизи, причиною смерті ОСОБА_2 став набряк - набухання головного мозку внаслідок тупої травми голови у вигляді численних синців та саден на обличчі, крововиливів у м'які покрови голови по всіх анатомічних поверхнях, крововиливів від оболонки та в речовину головного мозку.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 28 січня 2014 року вказаний вирок щодо ОСОБА_1, змінено, виключено з мотивувальної частини вироку кваліфікуючу ознаку - потворність, в іншій частині вирок залишено без змін.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 не заперечуючи доведеності винуватості у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, просить змінити судові рішення та пом'якшити призначене покарання до 10 років позбавлення волі через невідповідність його призначення тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого, внаслідок суворості. Своє прохання обґрунтовує тим, що суди при призначенні покарання не повною мірою врахували всі дані про його особу та обставини, що пом'якшують покарання, а саме: щире каяття, повне визнання вини, а також нерозуміння наслідків своїх дій через сильне алкогольне сп'яніння.

Перевіривши доводи наведені в касаційній скарзі, дослідивши додані до неї копії судових рішень, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на нижчевикладене.

Згідно вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 121 КК України, за обставин, зазначених у вироку, та кваліфікація його дій у касаційній скарзі засудженого не оспорюються.

Що стосується доводів засудженого ОСОБА_1 щодо суворості призначеного покарання та невідповідності його призначення тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими.

За змістом статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення та повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.

Так, згідно роз'яснень, які містяться у абз. 2 п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" (v0007700-03) (зі змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду України № 18 від 10 грудня 2004 року (v0018700-04) , № 8 від 12 червня 2009 року (v0008700-09) та № 11 від 06 листопада 2009 року (v0011700-09) ), у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими статтями 71, 72 КК України.

Як убачається з мотивувальної частини вироку, районний суд, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, призначаючи ОСОБА_1 покарання за сукупністю вироків у виді 12 років позбавлення волі, врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які відповідно до вимог ст. 12 КК України за ч. 2 ст. 309 КК України є злочином середньої тяжкості; за ч. 2 ст. 121 КК України - тяжким злочином; дані про особу винного, який не працює, не одружений, за місцем проживання характеризується посередньо, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, має синдром залежності від алкоголю, раніше судимий, вчинив кримінальне правопорушення в період іспитового строку, визнав обставинами, які обтяжують покарання - рецидив злочинів, вчинення злочину в стані алкогольного та наркотичного сп'яніння, враховуючи думку потерпілого. Зваживши на зазначене та з урахуванням сукупності цих обставин, суд дійшов правомірного висновку про можливість призначення покарання в межах санкцій ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 121 КК України, врахувавши при цьому, що ОСОБА_1 вчинив злочин в період відбування іспитового строку та обґрунтовано дійшов висновку про призначення засудженому покарання згідно правил статей 70, 71 КК України.

Це рішення у вироку мотивоване, не викликає сумнівів у його відповідності вчиненому, не сприймається явно несправедливим чи недостатнім для досягнення мети покарання.

Крім того, аналогічні за змістом доводи засудженого ОСОБА_1 щодо суворості призначеного йому покарання були предметом перевірки апеляційного суду. Як убачається зі змісту ухвали, суд апеляційної інстанції у порядку ст. 404 КПК України в межах апеляційної скарги перевірив доводи засудженого наведені в ній, всебічно їх розглянув і відмовив у їх задоволенні, навівши докладне обґрунтування прийнятого рішення. Ухвала цього суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Із такими висновками судів погоджується і колегія суддів та вважає, що призначене ОСОБА_1 покарання у виді 12 років позбавлення волі є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів, відповідає вимогам статей 50, 65, 66, 67, 70, 71 КК України. Переконливих доводів про необхідність призначення засудженому більш м'якого покарання у касаційній скарзі ОСОБА_1 не наведено.

У даному провадженні, як видно з наданих копій судових рішень, не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання ОСОБА_1 призначено з порушенням визначених у законі загальних засад, як не встановлено й даних, які б свідчили, що у провадженні неправильно застосовано кримінальний закон.

З огляду на викладене, обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які свідчать про необхідність перевірки матеріалів кримінального провадження, а з касаційної скарги та долучених до неї копій судових рішень убачається, що підстав для витребування матеріалів кримінального провадження немає.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, колегія суддів

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 06 листопада 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 28 січня 2014 року щодо вказаної особи.