розглянула 16 березня 2015 року в м. Києві касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції на вирок Путивльського районного суду Сумської області від 24 березня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 04 грудня 2014 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2,

Вироком Путивльського районного суду Сумської області від 24 березня 2014 року

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Сираї Козелецького р-ну Чернігівської обл., мешканця АДРЕСА_1, в силу ст. 89 КК України не судимого,

визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 186, ч. 3 ст. 187 КК України та призначено покарання:

- за ч. 3 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки;

- за ч. 3 ст. 186 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років;

- за ч. 3 ст. 187 КК України у виді позбавлення волі на строк 7 років із конфіскацією всього належного йому майна, крім житла.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарань, ОСОБА_1 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років і 6 місяців із конфіскацією всього належного йому майна, крім житла.

ІНФОРМАЦІЯ_4, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_2, раніше судимого вироком Буринського районного суду Сумської області від 26 травня 2011 року за ч. 2 ст. 307 КК України, із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки із конфіскацією всього належного йому майна, крім житла,

визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 186, ч. 3 ст. 187 КК України та призначено покарання:

- за ч. 3 ст. 186 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років;

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарань, ОСОБА_2 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років із конфіскацією всього належного йому майна, крім житла.

ОСОБА_1 засуджено за те, що він, 16 березня 2013 року, о 23 годині, проник у житло потерпілої ОСОБА_3 по АДРЕСА_3, та таємно викрав належне потерпілій майно на загальну суму 11240 гривень.

Крім того, у період часу з березня 2013 року по 22 квітня 2013 року, о 23 годині, ОСОБА_1, повторно, проник у житло потерпілого ОСОБА_4 по АДРЕСА_4, та таємно викрав належне потерпілому майно на загальну суму 1803 гривні.

Також, 02 червня 2013 року, о 23 годині, повторно, за попередньою змовою між собою, ОСОБА_1 та ОСОБА_2, проникли до житлового будинку потерпілої ОСОБА_5 та відкрито викрали грошові кошти, належні потерпілій на загальну суму 3000 гривень.

Крім того, 13 червня 2013 року, о 23 годині 50 хвилин, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за попередньою змовою, з метою заволодіння майном ОСОБА_6 проникли до житлового приміщення останньої по АДРЕСА_5, здійснили напад, у ході якого потерпілій завдали легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад її здоров'я, та відкрито викрали належне їй майно на загальну суму 10172 гривні.

Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 04 грудня 2014 року вирок суду змінено, та виключено з мотивувальної його частини посилання на показання, надані обвинуваченим ОСОБА_1 відповідно до протоколів допитів від 16 та 21 червня 2013 року, обвинуваченим ОСОБА_2 відповідно до протоколу допиту від 21 червня 2013 року, свідком ОСОБА_7 відповідно до протоколу допиту від 15 червня 2013 року та відеозаписів до них, під час досудового розслідування. В решті вирок суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі прокурор не погоджується із судовими рішеннями постановленими відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та ставить питання про їх скасування у зв'язку з невідповідністю призначених засудженим покарань тяжкості вчинених ними кримінальних правопорушень та особі засуджених. На обґрунтування своїх вимог зазначає, що судами у повній мірі не враховано спосіб вчинення злочинів, а також те, що обидва засуджених раніше притягалися до кримінальної відповідальності, вину у скоєному не визнали, шкоду потерпілим не відшкодували. Крім того, ОСОБА_2 після звільнення з місць позбавлення волі неодноразово притягався до адміністративної відповідальності, що свідчить про небажання останнього стати на шлях виправлення.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши дотримання скаржником порядку, строків касаційного оскарження та відповідність касаційної скарги вимогам закону, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з наступних підстав.

Доведеність вини та кваліфікація дій засуджених ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 186, ч. 3 ст. 187 КК України та ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 186, ч. 3 ст. 187 КК України у касаційній скарзі не оспорюється, а тому суд касаційної інстанції судові рішення в цій частині не переглядає.

Безпідставними є доводи касаційної скарги прокурора про м'якість призначеного засудженим покарання.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України суд призначає покарання у межах санкції закону, з урахуванням ступеню тяжкості злочину, даних про особу засудженого та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

При призначені покарання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судом враховано тяжкість вчинених ними злочинів, які у відповідності до ст. 12 КК України відносяться до категорій тяжких та особливо тяжких, а також обставини, що обтяжують та пом'якшують вину засуджених.

Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.

У касаційній скарзі прокурором не наведено обґрунтованих підстав про те, що призначене покарання винним за своїм видом чи розміром є явно несправедливим.

Засудженим призначено покарання в межах санкції закону, за яким їх визнано винними, при цьому судом в достатній мірі враховано характер та ступінь тяжкості злочину, дані про особу винних, обставини що пом'якшують та обтяжують їх вину, у тому числі, і ті на які є посилання у скарзі.

Питання обґрунтованості призначеного покарання було предметом розгляду суду апеляційної інстанції, ухвала якого відповідає вимогам ст. 419 КПК України, є обґрунтованою та вмотивованою.

Суд обґрунтовано дійшов до висновку про можливість виправлення засуджених за умови призначення покарання у виді позбавлення волі у межах санкцій статей Особливої частини КК, якою передбачена кримінальна відповідальність за вчинені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 злочини.

За таких обставин, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги прокурора, та вважає, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України.

Керуючись ч. 2 ст. 428 КПК України, колегія суддів

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на вирок Путивльського районного суду Сумської області від 24 березня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 04 грудня 2014 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2.