Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі колегії суддів:

Крижановського В.Я., Чуйко О.Г., Наставного В.В.,

при секретарі

судового засідання Зінорук В.В.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Києві 12 березня 2015 року касаційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні щодо

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина

України, неодноразово судимого, останній раз - вироком Острозького районного суду Рівненської

області від 20 лютого 2014 року за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 2 місяці,

за участю прокурора Деруна А.І.,

У касаційній скарзі прокурора викладено вимогу про скасування ухвали апеляційного суду із призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції. Вимогу обґрунтовано тим, що призначене засудженому покарання не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого ОСОБА_5 внаслідок м'якості, оскільки вчинене правопорушення відповідно до положень ст. 12 КК України є тяжким. Залишились поза увагою суду і дані про особу засудженого ОСОБА_5, який раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності - судимий за вчинення умисних тяжких злочинів, вчинив новий умисний корисливий злочин, маючи не зняті та не погашені судимості, заподіяну значну матеріальну шкоду потерпілим не відшкодував, тобто поведінка засудженого носить стійкий та систематичний характер і підвищену суспільну небезпечність. Таким чином, прокурор стверджує, що засуджений заслуговував на призначення більш суворого покарання і не в мінімальних межах санкції статті, на що і наголошувалось в апеляційній скарзі прокурора, яку апеляційний суд безпідставно залишив без задоволення.

Вироком Бережанського районного суду Тернопільської області від 28 травня 2014 року ОСОБА_5 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки три місяці. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарань до призначеного покарання за цим вироком частково приєднано невідбуте покарання за вироком суду від 20 лютого 2014 року та остаточно ОСОБА_5 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк три роки шість місяців. Вироком суду також вирішено долю речових доказів та питання щодо процесуальних витрат.

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 13 серпня 2014 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, вирок суду - без зміни.

За вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватим у тому, що він 24 вересня 2013 року, приблизно о 10-ій годині, діючи з корисливою метою, шляхом зламу замку вхідних дверей проник у квартиру АДРЕСА_1, звідки таємно викрав майно, що належить потерпілому ОСОБА_6, спричинивши останньому матеріальних збитків на загальну суму 8 800 грн.

Крім того, 4 жовтня 2013 року, приблизно о 11-ій год. 30 хв., ОСОБА_5, діючи за аналогічних обставин, проник у квартиру АДРЕСА_2 по вказаній вулиці, звідки таємно викрав майно потерпілої ОСОБА_7, спричинивши останній матеріальних збитків на загальну суму 3 479 грн.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав касаційну скаргу, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи наведені у скарзі, суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, як і кваліфікація його дій за цим правопорушенням у касаційній скарзі не оспорюються.

Так, відповідно до вимог абз. 6 п. 2 ч. 1, ч. 2 ст. 419 КПК України в мотивувальній частині ухвали апеляційного суду зазначаються мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Разом з тим, ці вимоги закону при розгляді даного кримінального провадження апеляційним судом залишились не виконаними повною мірою.

Суд першої інстанції при призначенні покарання засудженому ОСОБА_5 вказав на те, що засудженим вчинено тяжкий злочин відповідно до вимог ст. 12 КК України, завданим ним шкода потерпілим у добровільному порядку не відшкодована і засуджений не робив жодних спроб до її відшкодування. Щодо даних про його особу зазначено, що він раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення умисних злочинів, в тому числі і проти власності, належних висновків для себе не зробив, що свідчить про стійкий та систематичний характер його протиправної поведінки та підвищену суспільну небезпечність.

Також у вироку суду вказано, що суд прийняв до уваги ті обставини, що засуджений ОСОБА_5 визнав свою вину повністю та активно сприяв органам досудового розслідування у розкритті злочину і встановленні істини у провадженні.

Однак, при цьому призначив засудженому покарання за ч. 3 ст. 185 КК України у мінімальних межах вказаної частини статті.

В апеляційній скарзі прокурор вимагав про постановлення вироку судом апеляційної інстанції із призначенням ОСОБА_5 більш суворого покарання, мотивувавши таку вимогу належним чином.

Втім, перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд апеляційної інстанції, всупереч вимогам кримінального процесуального закону, наведені у апеляційній скарзі доводи ретельно не перевірив.

Отже, суд касаційної інстанції з огляду на викладені обставини та з урахуванням даних про особу засудженого, за відсутності у провадженні обставин, які пом'якшують покарання, та за наявності лише повного визнання вини засудженим та його активного сприяння у розкритті злочину, вважає за необхідне дану ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, за результатами проведення якого слід постановити судове рішення, мотивоване належним чином.

Керуючись ст.ст. 376, 428, 436 КПК України, суд

Касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 13 серпня 2014 року щодо ОСОБА_5 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.