розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 10 березня 2015 року касаційну скаргу заступника прокурора Волинської області на ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 04 листопада 2014 року в кримінальному провадженні № 12014030160000095 за обвинуваченням

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця с. Рудники Маневицького району Волинської області, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК,

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_1 і призначення нового розгляду в цьому суді у зв'язку з неправильним застосуванням положень ст. 75 КК, що призвело до призначення покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок м'якості. Висновок про можливість виправлення ОСОБА_1 без реального відбування покарання вважає необґрунтованим, оскільки апеляційний суд не надав належної оцінки особі винного, котрий за місцем проживання характеризується негативно і, маючи незняту та непогашену судимість, повторно вчинив тяжкий злочин. Прокурор також вважає, що судом не повною мірою враховано обставину, яка обтяжує покарання, - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння.

Як убачається з матеріалів провадження за скаргою, вироком Маневицького районного суду Волинської області від 01 серпня 2014 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.

Вирішено питання про речові докази у провадженні.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 04 листопада 2014 року вирок районного суду змінено: на підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки і покладено на нього обов'язки, передбачені п. 2 ч. 1 ст. 76 цього Кодексу. В решті вирок місцевого суду залишено без змін.

ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні за обставин, детально викладених у вироку, відкритого викрадення чужого майна (грабежу), вчиненого повторно та поєднаного з проникненням у приміщення.

Як установив суд, 19 березня 2014 року близько 20.00 год. ОСОБА_1 у стані алкогольного сп'яніння проник у гараж по АДРЕСА_1, звідки відкрито викрав велосипед марки Active 504774 вартістю 2000 грн, чим завдав потерпілій ОСОБА_2 матеріальної шкоди на вказану суму.

Перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі, дослідивши додані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення скарги та витребування матеріалів кримінального провадження, що відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження.

Винуватість ОСОБА_1 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, доведеність цього обвинувачення та кваліфікація діяння за ч. 3 ст. 186 КК у касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації - це покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Апеляційний суд при перегляді кримінального провадження в порядку апеляційної процедури встановив, що суд першої інстанції призначаючи ОСОБА_1 покарання дійшов необґрунтованого висновку про можливість його виправлення виключно в умовах ізоляції від суспільства.

Зокрема, як убачається з ухвали, апеляційний суд зважив на те, що ОСОБА_1 до повідомлення про підозру добровільно подав заяву із зізнанням, щиро розкаявся та активно сприяв розкриттю злочину, також судом враховано відсутність претензій потерпілої до обвинуваченого і намір ОСОБА_1, який проходить строкову службу, взяти участь у антитерористичній операції. Крім того, суд усупереч доводам у скарзі звернув увагу на те, що ОСОБА_1 має судимість, негативну характеристику з місця проживання та вчинив злочин у стані алкогольного сп'яніння.

Поряд із цим, дотримуючись вимог ст. 50 КК, з огляду на конкретні обставини справи, відсутність даних, які би безумовно свідчили про неможливість досягти мети покарання і виправлення ОСОБА_1 в умовах здійснення контролю за його поведінкою, суд дійшов мотивованого висновку про застосування до засудженого положень ст. 75 КК та звільнення його від відбування призначеного покарання з випробуванням, установивши при цьому максимально визначений у законі іспитовий строк, та поклавши обов'язки, передбачені ст. 76 КК.

Апеляційний суд слушно взяв до уваги, що перебування ОСОБА_1 під вартою більше трьох місяців, слугуватиме для нього пересторогою та стимулюватиме його до виправлення.

Рішення суду, яке насамперед стосується питання порядку відбування призначеного покарання, прийнято на підставах, передбачених законом. Усупереч доводам скарги, самі по собі ступінь тяжкості вчиненого злочину й наявність незнятої та непогашеної судимості, відповідно до загальних засад судочинства та змісту ст. 75 КК, не є перешкодою для застосування інституту звільнення від покарання з випробуванням.

Переконливих аргументів щодо неправильного застосування судом ст. 75 КК і норм кримінального закону, які визначають мету покарання та загальні засади його призначення, у касаційній скарзі прокурора не міститься. Крім того, не наведено й доводів щодо м'якості виду та розміру призначеного покарання.

Таким чином, підстав вважати, що при призначенні ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 75 КК апеляційний суд неправильно застосував кримінальний закон і це покарання не відповідає вимогам статей 50, 65 КК, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ч. 2 ст. 428 КПК, суд

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою заступника прокурора Волинської області на ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 04 листопада 2014 року щодо ОСОБА_1.