розглянула в судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013010010000624, за касаційною скаргою засудженого на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 24 липня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 21 жовтня 2014 року щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Бар Вінницької області, мешканця АДРЕСА_1, раніше не судимого,

вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 24 липня 2014 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину та призначено покарання за ч. 2 ст. 286 КК України 3 роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком 1 рік.

На підставі п. "в" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2014 році" звільнено від відбування призначеного покарання.

Задоволено цивільний позов прокурора, стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави витрати на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_2 в сумі 44 986, 02 грн.

Вирішено питання щодо речових доказів та судових витрат.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 21 жовтня 2014 року вирок міського суду щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

У касаційній скарзі засуджений ставить питання про зміну вироку та ухвали суду щодо нього в частині задоволення цивільного позову прокурора про стягнення витрат на стаціонарне лікування потерпілого в сумі 44 986, 02 грн. Стверджує, суди не взяли до уваги тих обставин, що внаслідок настання страхового випадку, кошти на лікування потерпілого належало стягувати зі страхової компанії. Оскільки вимоги до страховика не пред'являлися, то рішення місцевого суду про задоволення цивільного позову прокурора не відповідає вимогам закону. Суд апеляційної інстанції на наведене уваги не звернув та помилку суду першої інстанції не виправив.

ОСОБА_1 визнано винним та засуджено за те, що він 09 грудня 2013 року керуючи автомобілем "Рено Меган" по вул. 30-річчя Перемоги в м. Вінниці, порушуючи Правила дорожнього руху, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2, котрий перетинав проїзну частину вулиці по розмітці нерегульованого пішохідного переходу.

Заслухавши доповідь судді, прокурора, який вважав, що судові рішення зміні, а скарга задоволенню не підлягають, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.

Доводи засудженого про неправильне вирішення судом цивільного позову є обґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Зокрема, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до вимог ст. 94 КПК України.

Цих вимог судом не дотримано.

Як убачається з вироку, місцевий суд, розглядаючи справу в порядку ст. 349 КПК України, вирішив цивільний позов прокурора без належного урахування норм цивільного законодавства, що потягло за собою постановлення судового рішення з істотним порушенням вимог ст.ст. 94, 370, КПК України (4651-17) .

Доводам апеляційної скарги ОСОБА_1 на порушення вищенаведених вимог процесуального закону не дано належної оцінки судом апеляційної інстанції.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами цього кодексу. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) (далі - ЦПК України (1618-15) ) за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Статтею 33 ЦПК України передбачено, суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Згідно пункту 16 роз'яснень постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01 березня 2013 року "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" (v0004740-13) статтею 21 Закону № 1961-IV від 01 липня 2004 року "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" на території України забороняється експлуатація транспортного засобу без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, тобто володільці транспортних засобів, за винятком осіб, звільнених від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності згідно з пунктом 13.1 статті 13 цього Закону, зобов'язані застрахувати ризик своєї цивільної відповідальності, яка може настати внаслідок завдання шкоди життю, здоров'ю або майну інших осіб при використанні транспортних засобів.

У зв'язку із цим при пред'явленні позовних вимог про відшкодування такої шкоди в результаті дорожньо-транспортної пригоди безпосередньо до особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, суд має право виключно в порядку, передбаченому статтею 33 ЦПК, залучити до участі у справі страхову організацію (страховика), яка застрахувала цивільну відповідальність володільця транспортного засобу. Непред'явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до завдавача шкоди у відповідному розмірі.

Відповідно до загальних положень про відшкодування шкоди Цивільного кодексу України (435-15) (далі - ЦК України (435-15) ) та змісту ч. 1 ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Як убачається з вироку при вирішенні цивільного позову, який виник із відносин з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суд, без з'ясування обставин, чи була застрахована цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 за договором, постановив рішення про стягнення коштів із засудженого, чим погіршив його становище.

Незалучення судом першої інстанції співвідповідача та проведення судового розгляду в порядку ст. 349 КПК України, позбавило можливості суд апеляційної інстанції виправити помилку місцевого суду, постановити власне рішення.

Разом із тим, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою інші помилки, які були допущені судом першої інстанції, при вирішенні питання про задоволення цивільного позову в частині стягнення з засудженого витрат на стаціонарне лікування потерпілого.

Наведене є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, підставою для скасування вироку і ухвали суду відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України та призначення нового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Під час нового розгляду суду необхідно розглянути справу відповідно до вимог закону, урахувати вищенаведене, ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Виходячи з викладеного, керуючись статтями 433- 438 КПК України колегія суддів,

Касаційну скаргу засудженого задовольнити частково.

Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 24 липня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 21 жовтня 2014 року щодо ОСОБА_1 в частині вирішення цивільного позову скасувати.