головуючого Слинька С. С., суддів Вільгушинського М. Й., Чуйко О. Г., при секретаріза участю прокурора Гладкіх Л. М., Деруна А. І. розглянула в судовому засіданні в м. Києві 05 березня 2015 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013040360001160, за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2014 року за обвинуваченням

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 дня, уродженця та жителя м. Орджонікідзе Дніпропетровської області (АДРЕСА_1), неодноразово судимого, останнього разу - за вироком Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2013 року за ч. 2 ст. 309 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, на підставі ст. 75 зазначеного Кодексу звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки.

Вироком Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 16 липня 2014 року ОСОБА_6 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 309 КК України - на строк 2 роки, за ч. 2 ст. 307 КК України - на строк 5 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Відповідно до ст. 71 цього ж Кодексу за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання покарання, призначеного за вироком Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2013 року, ОСОБА_6 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 2 місяця з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Ухвалою Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 31 липня 2014 року в резолютивній частині вироку виправлено допущені описки та ухвалено вважати правильним вказівку про визнання ОСОБА_6 винним за ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 307 КК України і на підставі цих законів йому призначено покарання: за ч. 2 ст. 309 КК України -у виді позбавлення волі на строк 2 роки, за ч. 2 ст. 307 КК України - у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією майна, яке є його власністю.

Відповідно до ст. 71 цього ж Кодексу за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання покарання, призначеного за вироком Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2013 року, ОСОБА_6 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 2 місяця з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Вироком Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2014 року зазначені рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області щодо ОСОБА_6 скасовано: ухвалу - повністю, а вирок - в частині призначеного покарання.

Цим вироком апеляційного суду ОСОБА_6 призначено покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 307 КК України - на строк 2 роки, за ч. 2 ст. 307 КК України - на строк 7 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Відповідно до ст. 71 цього ж Кодексу за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання покарання, призначеного за вироком Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2013 року, ОСОБА_6 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 2 місяця з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Згідно з вироком районного суду ОСОБА_6 вчинив кримінальні правопорушення за таких обставин.

ОСОБА_6 за невстановлених слідством обставинах незаконно придбав особливо небезпечний наркотичний засіб - опій ацетильований у невстановленій слідством кількості, який зберігав та перевозив без мети збуту у лівій боковій водійській двері автомобіля ВАЗ 21112, державний номерний знак НОМЕР_1, 25 серпня 2013 року у період з 16.20 до

16.40 год. в ході огляду зазначеного автомобіля працівниками міліції було виявлено та вилучено із вказаного місця медичний шприц з особливо небезпечним наркотичним засобом, обіг якого заборонено, - опієм ацетильованим, масою в перерахунку на суху речовину 0,024 г.

12 липня 2013 року приблизно о 15.30 год. ОСОБА_6 повторно в квартирі АДРЕСА_2 без мети збуту придбав особливо небезпечний наркотичний засіб - опій ацетильований, масою в перерахунку на суху речовину 0,0088 г, який зберігав при собі до вилучення о 15.45 год. цього ж дня працівникам міліції.

Крім того, ОСОБА_6 повторно з метою збуту придбав, зберігав, перевозив, а також збув ОСОБА_7 на вул. Курчатова у м. Орджонікідзе особливо небезпечний наркотичний засіб, обіг якого заборонено, - опій ацетильований, за 100 грн кожного разу, а саме:

- 13 вересня 2013 року приблизно о 18.07 год. - масою в перерахунку на суху речовину 0,018 г;

- 25 вересня 2013 року приблизно о 18.05 год. - масою в перерахунку на суху речовину 0,033 г;

- 02 жовтня 2013 року приблизно о 18.42 год. - масою в перерахунку на суху речовину 0,069 г.

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати оскаржуваний вирок апеляційного суду через істотні порушення процесуального закону, стверджуючи, що оскаржуваний вирок районного суду та ухвалу про виправлення описок апеляційному суду належало розглядати в порядку окремих апеляційних провадженнях.

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги та просив залишити без зміни оскаржувані судові рішення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як видно з касаційної скарги доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому протиправних дій, правильність їх кваліфікації, а також обрані вид та міру покарання особою, яка подала касаційну скаргу не оспорюються.

При цьому доводи прокурора про те, що оскаржуваний вирок апеляційного суду є незаконним, оскільки скасування одним процесуальним рішенням як вироку суду першої інстанції в частині призначення покарання, так і ухвали про виправлення описок у цьому вироку суперечить вимогам процесуального закону та є його істотним порушенням, є необґрунтованими.

Відповідно до ст. 412 КПК України істотними порушеннями процесуального закону є такі порушення вимоги цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду постановити законне та обґрунтоване судове рішення.

Як видно з матеріалів провадження прокурор, після ухвалення вироку суду першої інстанції подав на нього апеляційну скаргу, а в подальшому письмово доповнив її, змінивши свої вимоги та просив разом з оскаржуваним вироком районного суду скасувати ще й ухвалу цього ж суду про виправлення описок та арифметичних помилок.

Виходячи зі змісту судових рішень суду першої інстанції, про скасування яких прокурор ставив питання у своїй апеляційній скарзі, вони тісно взаємопов'язані між собою та об'єднані єдиним змістом.

Доводи прокурора про те, що відповідно до вимог процесуального закону оскаржувані в апеляційному порядку вирок та ухвала повинні були розглядатися окремо одне від одного спростовуються положеннями чинного Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) , якими не передбачено заборон щодо розгляду в одному апеляційному порядку зазначених судових рішень.

Вказівки прокурора про те, що такий процесуальний порядок розгляду оскаржуваних рішень суду першої інстанції перешкодило апеляційному суду постановити законне та обґрунтоване рішення є неспроможними та спростовуються як вимогами процесуального закону так і матеріалами провадження.

При цьому, як видно з мотивувальної частини оскаржуваного вироку апеляційного суду, скасовуючи рішення суду першої інстанції у відповідних частинах, апеляційний суд як того вимагає процесуальний закон, належним чином обґрунтував мотиви з яких він виходив при прийнятті свого рішення та вказав на відповідні положення закону, якими він керувався при ухваленні свого вироку.

До того ж, також є безпідставними посилання прокурора на порушення апеляційним судом положень ст. 407 КПК України, яка визначає повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги, яке полягає на його думку у застосуванні одночасно положень пунктів 3 та 4 частини 1 цієї статті, оскільки повноваження, наведені у вказаній нормі процесуального закону, виходячи їз її ж змісту, для суду апеляційної інстанції не є альтернативними, тобто застосування одного з передбачених повноважень не виключає застосування іншого.

Таким чином, з огляду на те, що процесуальним законом не встановлено заборон щодо розгляду судових рішень суду першої інстанції, які прокурор оскаржував в апеляційному порядку, в одному апеляційному провадженні, з огляду на їх взаємопов'язаність між собою, з урахуванням їх змісту та недоцільності їх розгляду в окремих апеляційних провадженнях, а також з урахуванням того, що такий порядок перегляду в апеляційному порядку ніяким чином не міг погрішити становище засудженого чи перешкодити апеляційному суду постановити законне та обґрунтоване судове рішення, то підстави для задоволення касаційної скарги прокурора та скасування оскаржуваного вироку відсутні.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення,

у матеріалах провадження не встановлено.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, колегія суддів

вирок Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2014 року за обвинуваченням ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді провадження судом апеляційної інстанції, - без задоволення.