головуючого Фурика Ю.П., суддів: при секретарі Єленіної Ж.М., Леона О.І., Мельник Г.А., за участю прокурора Басюка С.В., розглянувши касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій, на вирок Апеляційного суду Черкаської області від 20 серпня 2014 року у кримінальному провадженні № 12013250020000070 щодо

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки та мешканки АДРЕСА_1,

такої, що в силу ст. 89 КК не має судимості,

засудженої за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК,

Вироком Тальнівського районного суду Черкаської області від 01 жовтня 2013 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 149 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна. На підставі ст. 75 КК засуджену звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на неї обов'язки, передбачені пунктами 3-4 ч. 1 ст. 76 КК.

Вирішено питання про речові докази та судові витрати.

Апеляційним судом Черкаської області вирок місцевого суду в частині призначеного покарання скасовано та постановлено свій вирок від 20 серпня 2014 року, яким ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 149 КК із застосуванням ст. 69 КК призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без конфіскації майна.

За вироком суду ОСОБА_6 визнано винною у вербуванні людей з метою сексуальної експлуатації з використанням обману та уразливого стану, вчиненому щодо кількох осіб.

Так, 26 серпня 2011 року у м. Тальному Черкаської області ОСОБА_6, діючи з корисливих мотивів, з використанням уразливого стану та шляхом обману, під приводом працевлаштування на мийці автомобілів у м. Павлограді Дніпропетровської області із забезпеченням належних умов проживання, харчування і оплати праці завербувала ОСОБА_7 та ОСОБА_8 По приїзду останніх до м. Дніпропетровська засуджена зустріла їх, перевезла до м. Павлограда, де оселила проживати під наглядом невстановленої особи на ім'я ОСОБА_9. Ввівши в оману потерпілих щодо працевлаштування, ОСОБА_6, застосовуючи до них психологічний тиск, залякування, погрози та шантаж, а також насильство, яке виразилося в нанесенні тілесних ушкоджень за відмову від надання сексуальних послуг, змусила потерпілих протягом трьох місяців надавати сексуальні послуги чоловікам на трасі Дніпропетровськ - Донецьк.

У касаційній скарзі прокурор ставить питання про скасування вироку апеляційного суду щодо ОСОБА_6 та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої через м'якість. Вважає, що апеляційний суд необґрунтовано застосував ст. 69 КК при призначенні засудженій заходу примусу. Вказує на те, що суд мав призначити ОСОБА_6 додаткове покарання у виді конфіскації майна.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав касаційну скаргу, перевіривши матеріали провадження та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанції у межах касаційної скарги.

Висновок суду стосовно доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення за обставин, установлених судом та викладених у вироку, а також кримінально-правова оцінка її діяння за ч. 2 ст. 149 КК у касаційній скарзі не оспорюється.

Стосовно ж доводів прокурора про порушення щодо засудженої загальних засад призначення покарання, то такі, на думку колегії суддів, є необґрунтованими.

Згідно з ч. 2 ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а ч. 2 ст. 50 КК передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.

Як убачається з вироку, мотивуючи вид та розмір покарання, разом зі ступенем тяжкості вчиненого злочину, апеляційний суд урахував й усі інші обставини, що мають правове значення. За відсутності обтяжуючих обставин суд визнав пом'якшуючими щире каяття ОСОБА_6, її активне сприяння розкриттю злочину та наявність на утриманні хворої матері, що потребує сторонньої допомоги, а також думку потерпілих, які просили її суворо не карати. Також суд зважив на хворобливий стан здоров'я засудженої.

Врахувавши наявність декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого, а також дані про особу засудженої, дотримуючись принципу індивідуалізації відповідальності, належним чином умотивувавши своє рішення, суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість призначення ОСОБА_6 основного покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 2 ст. 149 КК та незастосування додаткового.

Отже, суд вимоги статей 50, 65 КК не порушив, призначене ОСОБА_6 покарання у виді реального позбавлення волі на строк 3 роки без конфіскації майна відповідає ступеню тяжкості злочину та особі засудженої, є справедливим, а також необхідним і достатнім для її виправлення та попередження нових злочинів.

Переконливих доводів щодо неправильного застосування ст. 69 КК та явної несправедливості призначеного покарання через м'якість у касаційній скарзі прокурора не міститься.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які б були безумовною підставою для скасування судових рішень, у кримінальному провадженні не виявлено.