розглянула в судовому засіданні в м. Києві 03 березня 2015 року кримінальну справу за касаційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, та засудженого ОСОБА_5 на вирок Суворовського районного суду м. Херсона від 14 травня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 10 червня 2014 року щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Вироком Суворовського районного суду м. Херсона від 14 травня 2013 року засуджено:

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше судимого:

- за вироком Долгінцевського районного суду м. Кривого Рогу від 13 січня 1998 року за ч. 3 ст. 141, ч. 3 ст. 193 КК (1960 року) до позбавлення волі на строк 7 років;

- за вироком Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2002 року за ст.ст. 391, 72 КК до позбавлення волі на строк 2 роки 11 місяців;

- за вироком Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 28 жовтня 2009 року за ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 309 КК до позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців;

за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років;

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянку України, таку, що в силу ст. 89 КК не має судимості,

за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Постановлено стягнути з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 по 3400 грн з кожного та на користь ОСОБА_8 по 2175 грн з кожного.

Як визнав установленим суд, ОСОБА_5, будучи раніше судимим за вчинення корисливого злочину, за попередньою змовою з невстановленою особою та за пособництва ОСОБА_6 умисно заволодів чужим майном за таких обставин.

Так, 04 червня 2012 року у нічний час отримав від ОСОБА_6 ключі від квартири АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_7 Попередньо, приблизно о 12.00 год. ОСОБА_6 незаконно отримала від ОСОБА_7 ці ключі під приводом зняти квартиру в оренду, хоча наміру проживати в цій квартирі не мала. ОСОБА_5 за допомогою цих ключів у нічний час незаконно таємно проник до вказаної квартири, звідки викрав майно потерпілої на загальну суму 6800 грн.

Крім того, ОСОБА_5 за попередньою змовою та спільно з невстановленою особою за пособництва ОСОБА_6 повторно за аналогічних обставин проник до квартири ОСОБА_8 АДРЕСА_2 за допомогою ключів, які попередньо отримала від неї ОСОБА_6 під приводом оренди житла. Із вказаного помешкання ОСОБА_5 викрав майно потерпілої на загальну суму 4350 грн.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування ухвали суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 унаслідок порушення цим судом вимог кримінально-процесуального закону. Скаржник стверджує, що апеляційний суд в ухвалі не зазначив підстави, з яких визнав апеляційні скарги необґрунтованими, не дав відповіді на усі доводи апеляцій, чим порушив вимоги ст. 377 КПК 1960 року.

Засуджений ОСОБА_5 у своїй касаційній скарзі вказує на істотні порушення судами вимог кримінально-процесуального закону, зокрема: посилається на застосування до нього та свідка ОСОБА_9 недозволених методів слідства, що не перевірив належним чином місцевий суд, чим порушив практику Європейського суду з прав людини; на фальсифікацію матеріалів справи; вказує на те, що в судовому засіданні безпідставно не допитано свідків, які були понятими при проведенні обшуку за місцем його проживання. Крім того зазначає, що суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. 377 КПК 1960 року не дав вичерпної та обґрунтованої відповіді на усі доводи апеляцій.

Від захисника ОСОБА_10 на адресу касаційного суду надійшло клопотання, в якому вона повністю підтримує зміст касаційних скарг.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який підтримав скарги частково, просив скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та направити справу на новий апеляційний розгляд, розглянувши матеріали кримінальної справи та обговоривши наведені в касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню на таких підставах.

Згідно ст. 377 КПК 1960 року ухвала апеляційного суду повинна відповідати вимогам цього Кодексу, у ній мають бути зазначені, зокрема суть апеляції, аналіз доказів, досліджених під час повного або часткового судового слідства, проведеного цим судом, та докладні мотиви прийнятого рішення. При залишенні апеляції без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, через які доводи апеляції визнано необґрунтованими. Тобто, в ухвалі слід проаналізувати всі доводи, зазначені в апеляції, зіставити їх з наявними у справі доказами, дати на кожен із них вичерпну відповідь.

Цих вимог закону апеляційний суд не виконав.

У поданих на вирок суду апеляціях засуджений ОСОБА_5 та його захисник порушували питання про скасування вироку місцевого суду та направлення справи на новий судовий розгляд унаслідок неповноти і однобічності досудового й судового слідства, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи та істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону.

Так в апеляціях вказувалося про те, що в основу вироку покладено недопустимі докази, зокрема стверджувалося: що протокол огляду помешкання було проведено за відсутності ОСОБА_5 та з порушенням вимог процесуального закону, а саме ст. 190 КПК 1960 року; що в протоколах проведення ряду слідчих дій відсутній підпис підозрюваного ОСОБА_5 та його захисника; що на досудовому слідстві підсудна ОСОБА_6 та свідок ОСОБА_9 давали показання під психологічним тиском з боку працівників слідчих органів; що до ОСОБА_5 на досудовому слідстві були застосовані недозволені методи слідства; що очна ставка між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 не проводилася, а отже протокол даної слідчої дії сфальсифіковано; що на момент вчинення злочину у власності потерпілої ОСОБА_8 не було речей, які нібито у неї викрали, оскільки згідно товарного чеку вона придбала мобільний телефон Nокіа, плазмовий телевізор та праску 12 червня 2012 року, тобто після дати інкримінованого засудженим злочину. Засуджений вказував, що суд безпідставно відмовив у допиті в судовому засіданні свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12, хоча він наполягав на їх допиті.

Захисник ОСОБА_13 в апеляції, крім наведеного, вказувала на те, що суд не дав оцінки показанням підсудної ОСОБА_6 та свідка ОСОБА_9, які істотно відрізнялися від тих, що вони давали на досудовому слідстві, не з'ясував причини зміни цих показань; що викрадений у ОСОБА_8 мобільний телефон належить її чоловіку, а отже вона не може бути потерпілою в цій частині; що товарний чек на придбання телефону, телевізору та праски є підробкою і не може братися до уваги як доказ; що показання ОСОБА_5 про відсутність його під час проведення обшуку в помешканні підтверджується показаннями свідка ОСОБА_14, чому суд оцінки не дав.

Спростовуючи наведені вище доводи, суд апеляційної інстанції в ухвалі формально навів докази, які місцевий суд поклав в основу вироку, не давши їм оцінки з точки зору їх достатності та допустимості, не проаналізував їх та не співставив між собою, обмежившись вказівкою про те, що суд правильно встановив фактичні обставини справи, яким дав вірну оцінку.

Разом із тим, суд апеляційної інстанції у порушення вимог закону не дослідив та не дав вмотивованої оцінки доводам апеляцій щодо порушення вимог ст. 190 КПК 1960 року при проведенні огляду помешкання ОСОБА_5, а також показанням свідка ОСОБА_14, вказавши лише про законність проведення вказаної слідчої дії.

Так само не спростував апеляційний суд й доводів щодо безпідставної відмови місцевим судом у виклику та допиті свідків ОСОБА_11 і ОСОБА_12 Як убачається з матеріалів справи, зазначені свідки були заявлені в додатку до обвинувального висновку як особи, які підлягають виклику в зал судового засідання. Сторона захисту в суді першої інстанції наполягала на виклику та допиті зазначених осіб, проте вони не були допитані в судовому засіданні, хоча суд здійснював заходи по виклику даних осіб, однак потім визнав їх допит недоцільним. На наведені доводи апеляційний суд не дав жодної відповіді.

Колегія суддів звертає увагу на те, що цей суд не врахував практику Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, в рішеннях "Відал проти Бельгії", "Попов проти Росії", про те, що відмова національних судів від допиту свідків захисту без урахування важливості для справи їх показань призводить до обмеження прав, пов'язаних зі здійсненням захисту, не сумісного з гарантіями справедливого судового розгляду, втіленими в ст. 6 Конвенції.

Так само не спростовано твердження апелянтів про те, що товарний чек на придбання потерпілою ОСОБА_8 мобільного телефону, телевізора та праски було видано пізніше, ніж дата викрадення у неї цих речей.

Не були належним чином досліджені твердження апелянтів про застосування недозволених методів слідства щодо підозрюваних ОСОБА_5, ОСОБА_6 та свідка ОСОБА_9

Суд апеляційної інстанції під час проведення судового слідства призначив перевірку заяв засудженого ОСОБА_5, його захисника, а також захисника засудженої ОСОБА_6 щодо застосування недозволених методів слідства на підозрюваних і свідка зі сторони службових осіб правоохоронних органів (т. 3, а.с. 31-32). Постановою старшого слідчого СВ прокуратури Херсонської області від 29 квітня 2014 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42014230040000015, за вказаним фактом закрито у зв'язку з відсутністю події злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК (т. 3, а.с. 51-54). Вказана постанова була досліджена в суді апеляційної інстанції та на її підставі колегія суддів дійшла висновку про повноту проведеної за заявами перевірки і про безпідставність доводів апелянтів щодо застосування психологічного тиску на підозрюваних та свідка.

Водночас, з тексту цієї постанови вбачається, що свідка ОСОБА_9 з даного приводу допитано не було, жодних висновків перевірки обставин застосування тиску на свідка мотивувальна частина постанови не містить, на що не звернув уваги апеляційний суд. Отже відсутні підстави стверджувати, що вказану перевірку за заявами було проведено у повному обсязі, тому висновок апеляційного суду в цій частині є передчасним.

Зазначене дає підстави дійти висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції є невмотивованим, незаконним та не відповідає вимогам ст. 377 КПК 1960 року.

За таких обставин ухвала суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 398 КПК 1960 року, а справа - направленню на новий апеляційний розгляд, під час якого слід урахувати викладене, з дотриманням вимог закону перевірити доводи поданих апеляцій та касаційних скарг шляхом проведення судового слідства, також перевірити висновки місцевого суду щодо обґрунтованості дольового порядку стягнення з винуватих грошових коштів у рахунок відшкодування матеріальної шкоди на користь потерпілих і прийняти законне, обґрунтоване й вмотивоване рішення.