розглянула 3 березня 2015 року в м. Києві кримінальне провадження щодо ОСОБА_3 за касаційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій, та потерпілої ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 24 квітня 2014 року щодо вироку Шевченківського районного суду міста Львова від 12 липня 2013 року.

Вказаним вироком місцевого суду засуджено ОСОБА_3, 1983 р. н., громадянина України, не судимого, уродженця села Остапь'є Підволочиського р-ну Тернопільської області, мешканця м. Львова, за ч. 1 ст. 115 КК України на 11 років позбавлення волі.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь потерпілої ОСОБА_4 20 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Згідно вироку ОСОБА_3 в ніч на 15.11.2012 з 19:00 по 05:00 в кв. АДРЕСА_1 на ґрунті особистих неприязних відносин та в стані алкогольного сп'яніння вдарив ОСОБА_5 по голові тупим твердим предметом та побив його кулаками і ногами, умисно вбивши потерпілого.

Апеляційний суд Львівської області 24.04.2014 скасував вказаний вирок та закрив кримінальне провадження через невстановлення достатніх доказів для доведення в суді винуватості ОСОБА_3 і вичерпання можливості їх отримання.

У касаційних скаргах прокурор та потерпіла, вважаючи доведеною винуватість ОСОБА_3 в умисному вбивстві ОСОБА_5, порушують питання про скасування ухвали апеляційного суду через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

В запереченнях на ці касаційні скарги захисник ОСОБА_2 просить залишити їх без задоволення, як необґрунтовані, а оскаржене судове рішення - без зміни.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора та представника потерпілої, які підтримали скарги прокурора та потерпілої, думку захисника про залишення оскарженого рішення без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів визнає їх такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, а вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до п. 2 ч. 1, ч. 3 ст. 419 КПК України в мотивувальній частині ухвали апеляційного суду має бути зазначено встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали, положення закону, яким він керувався, а при скасуванні судового рішення - які статті закону порушено і в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку чи ухвали.

Цих вимог закону апеляційний суд, при постановленні ухвали в даній справі, не дотримався.

Так, в ухвалі зазначено, що явка з повинною ОСОБА_3 та його показання під час досудового розслідування, на яких, зокрема, ґрунтується обвинувальний вирок суду першої інстанції, не є допустимими доказами, зважаючи на вимоги ст. 95 КПК України 2012 року.

При цьому поза увагою суду залишилось те, що вказані явка з повинною та показання ОСОБА_3 про обставини за яких він вчинив вбивство ОСОБА_5 були отримані до 19.11.2012, тобто - до набрання чинності КПК України (1001-05) 2012 року.

За таких обставин апеляційний суд повинен був діяти у відповідності до вимог пункту 8 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України (4651-17) 2012 року, згідно до яких допустимість доказів, отриманих до набрання чинності цим Кодексом, визначається у порядку, що діяв до набрання ним чинності. Саме цих вимог дотримався суд першої інстанції.

Отже, апеляційний суд помилково послався на положення ст. 95 КПК України 2012 року при оцінці вищевказаних доказів.

В ухвалі апеляційного суду зазначено, що показання ОСОБА_3 пояснюють походження тільки частини тілесних ушкоджень, виявлених у потерпілого, через що вони визнані недостовірними.

Такий висновок ухвалений усупереч вимогам ст. 323 КПК України 1960 року та ст. 94 КПК України 2012 року, оскільки оцінку показанням ОСОБА_3 суд дав у відірваності від сукупності інших доказів, зокрема - не врахував показання свідка ОСОБА_6, якій ОСОБА_3 повідомив про можливе вчинення ним вбивства та про те, що через стан сильного сп'яніння пам'ятає не всі обставини скоєного тощо.

Крім того, усупереч вимогам ст. 419 КПК України, частина мотивів з яких апеляційний суд закрив провадження щодо ОСОБА_3 ґрунтується на припущеннях, зокрема - про можливість відвідування потерпілого у нічний час та його вбивства іншими особами тощо.

Не взяв до уваги апеляційний суд й показання ряду свідків про зловживання ОСОБА_3 спиртними напоями, його агресивність, особливо - у стані алкогольного сп'яніння тощо, визнавши ці докази такими, що не мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, усупереч вимогам ст. 419 КПК України, апеляційний суд не зазначив які статті закону порушив суд першої інстанції, коли зважив на вказані фактичні дані. До того ж, зробивши вищезазначені висновки, апеляційний суд сам порушив вимоги ч. 3 ст. 88 КПК України, згідно до яких докази щодо певної звички є допустимими для доведення того, що певне кримінальне правопорушення узгоджувалося із цією звичкою обвинуваченого.

Усі вищезазначені порушення кримінального процесуального закону колегія суддів визнає істотними, оскільки вони перешкодили апеляційному суду постановити законне та обґрунтоване рішення.

Зважаючи на зазначене, керуючись ст. ст. 434, 436 КПК України, колегія суддів,

Касаційні скарги прокурора та потерпілої задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 24 квітня 2014 року щодо вироку Шевченківського районного суду міста Львова від 12 липня 2013 року стосовно ОСОБА_3 скасувати, призначивши новий розгляд у суді апеляційної інстанції.