розглянула 3 березня 2015 року в м. Києві кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Роздільнянського районного суду Одеської області від 28 січня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 22 квітня 2014 року.

Вказаним вироком місцевого суду, залишеним без зміни вищезазначеною ухвалою апеляційного суду, засуджено

ОСОБА_1, 1986 р. н., громадянина України, уродженця та мешканця міста Роздільна Одеської області, неодноразово судимого, останній раз - 02.08.2013 за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК України на 4 роки позбавлення волі із звільненням, на підставі ст. 75 КК України, від відбування покарання з випробу-ванням протягом трирічного іспитового строку, за ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі;

на підставі ст. 71 КК України остаточно за сукупністю вироків на 3 роки 6 місяців позбавлення волі.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3600 грн на відшкодування матеріальної шкоди.

Згідно вироку, ОСОБА_1 06.10.2013 о 01:00 в м. Роздільна Одеської обл. проник в кв. АДРЕСА_1 й таємно викрав 350 доларів США та майно ОСОБА_2 (перстень, 2 ікони, куртку, фотоапарат, 2 пляшки коньяку, сумку з документами) загальною вартістю 6700 грн.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування судових рішень з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого внаслідок м'якості.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав касаційну скаргу прокурора, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів визнає її такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Висновки суду про доведеність винуватості засудженого у вчиненні вищезазначеного кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі не оспорюються, доводи ж прокурора про незаконність судових рішень через неправильне застосування кримінального закону є обґрунтованими.

Так, усупереч вимогам ч. 4 ст. 71 КК України та роз'ясненням, які міститься у пп. 25, 26 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 (v0007700-03) , суд першої інстанції призначив ОСОБА_1 покарання за сукупністю вироків не більше, а менше від невідбутої частини покарання за попереднім вироком Київського районного суду міста Одеси від 02.08.2013.

Отже, суд неправильно застосував кримінальний закон.

Оскільки в апеляційній скарзі прокурора хоча й порушувалось питання про погіршення становища засудженого через незаконність вироку місцевого суду внаслідок неправильного застосування ч. 4 ст. 71 КК України, але не йшлося про постановлення апеляційним судом нового вироку, призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції є неможливим.

Зважаючи на зазначене, керуючись ст.ст. 434, 436 КПК України, колегія суддів,

Касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Вирок Роздільнянського районного суду Одеської області від 28 січня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 22 квітня 2014 року щодо ОСОБА_1 скасувати, призначивши новий розгляд у суді першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.