за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на вирок колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Черкаської області від 14 серпня 2014 року,

за участю прокурора Вергізової Л.А.,

У касаційній скарзі прокурор, не погоджуючись із вироком суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_1 через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості, просить його скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Свої вимоги прокурор мотивує тим, що суд апеляційної інстанції, призначаючи засудженому покарання із застосуванням положення ч. 1 ст. 69 КК України, свого рішення належним чином не мотивував, у зв'язку з чим призначене покарання не відповідає вимогам ст. 65 КК України, а ухвалений вирок - вимогам статей 370, 374 КПК України.

Вироком Соснівського районного суду м. Черкаси від 02 червня 2014 року ОСОБА_1 визнано винуватим за ч. 2 ст. 186 КК України та призначено йому за цим законом покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки з покладенням на нього обов'язків, передбачених пунктами 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 72 КК України покарання у виді штрафу в розмірі 850 грн., призначене ОСОБА_1 вироком Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 вересня 2012 року, ухвалено виконувати самостійно.

У кримінальному провадженні прийнято рішення щодо цивільного позову, відшкодування процесуальних витрат та речових доказів.

14 серпня 2014 року Апеляційний суд Черкаської області за апеляційними скаргами прокурора та потерпілого ОСОБА_2 скасував вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 у частині призначення покарання та ухвалив новий, за яким визнав останнього винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, та призначив йому за цим законом покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

У решті вирок суду першої інстанції залишив без зміни.

За вироком суду 19 грудня 2013 року ОСОБА_1, знаходячись у приміщенні магазину "Спортландія" в м. Черкасах, шляхом вільного доступу викрав із даного магазину зимову куртку "Colambia", вартістю 2 599 грн., однак, коли вийшов на вулицю, був помічений працівниками магазину, на зауваження та вимоги яких не реагував, після чого з місця вчинення злочину зник, завдавши потерпілому ОСОБА_2 матеріальної шкоди на вищезазначену суму.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримання поданої скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину за обставин, викладених у вироку, та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 186 КК України в касаційному порядку прокурором не оспорюються.

Щодо доводів касаційної скарги прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості, то вони, на думку колегії суддів, є безпідставними.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а при його призначенні суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Положенням ч. 1 ст. 69 КК України визначено, що призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м'якого виду основного покарання може мати місце лише за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 у частині призначеного покарання та призначаючи йому покарання із застосуванням положення ст. 69 КК України у виді позбавлення волі, як убачається з мотивувальної частини вироку, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, відсутність обставин, що обтяжують покарання, та наявність обставин, що пом'якшують покарання - щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, часткове відшкодування потерпілому завданої злочином шкоди, а також дані про особу засудженого.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, з яким погоджується й колегія суддів, призначаючи засудженому покарання, дотримався вимог статей 65 - 67 КК України.

Призначене засудженому покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на певний строк є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, підстав визнати його м'яким, як про це зазначено в касаційній скарзі прокурора, колегія суддів не знаходить.

Суд апеляційної інстанції, як убачається з матеріалів кримінального провадження, під час перегляду вироку суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 за апеляційними скаргами прокурора та потерпілого дотримався положень статей 404, 405, 407, 414 КПК України, а ухвалений в апеляційному порядку вирок відповідає вимогам статей 374, 420 цього Кодексу.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які відповідно до вимог ст. 412 КПК України були би підставами для зміни чи скасування судових рішень, не встановлено.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Черкаської області від 14 серпня 2014 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.