головуючої Григор'євої І.В., суддів: Єленіної Ж.М., Фурика Ю.П., при секретарі судового засідання за участю захисника за участю прокурора Медицькій У.І., ОСОБА_5, Чупринської Є.М., розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження № 12013040580000646 за обвинуваченням

ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця та мешканця АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК,

У касаційній скарзі в інтересах засудженого ОСОБА_7 захисник ОСОБА_5 просить скасувати вирок апеляційного суду і закрити кримінальне провадження. Заперечуючи правильність установлених фактичних обставин справи, вважає, що цей суд не дав належної оцінки зібраним доказам і дійшов помилкового висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК. На думку захисника, вирок не відповідає вимогам статей 370, 374, 420 КПК, містить істотні суперечності щодо обставин, які належать до предмету доказування, з огляду на вказану у висновку судово-медичної експертизи й установлену судом причину смерті ОСОБА_8, а також на прийняте рішення про виключення з обвинувачення ОСОБА_7 епізоду заподіяння тяжкого тілесного ушкодження потерпілому в області голови.

Поряд із цим у поданій скарзі захисник ОСОБА_5 зазначив про здійснення касаційного розгляду без участі засудженого.

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалений щодо ОСОБА_7 вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та м'якість призначеного покарання. Аргументуючи свою позицію, наводить доводи на підтвердження винуватості засудженого у вчиненні кримінально-караних діянь, передбачених ч. 2 ст. 121 КК в обсязі, інкримінованому слідчими органами. Прокурор вважає, що рішення апеляційного суду про виключення з обвинувачення ОСОБА_7 епізоду заподіяння тяжкого тілесного ушкодження потерпілому в області голови є необґрунтованим, не відповідає встановленим фактичним обставинам подій та зібраним у провадженні доказам, яких не було належно оцінено. Вказує на суперечливість висновків суду щодо причини смерті потерпілого, причинного зв'язку між такими наслідками і наведеними у вироку протиправними діями ОСОБА_7 Крім того, прокурор не погоджується з призначеним засудженому покаранням, посилаючись на його невідповідність вимогам ст. 65 КК та на відсутність правових підстав для застосування положень ст. 69 цього Кодексу.

Вироком Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2013 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у пред'явленому йому обвинуваченні за ч. 2 ст. 121 КК і виправдано: за епізодом заподіяння проникаючих тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_8 в області голови - у зв'язку з тим, що не було доведено вчинення цього кримінального правопорушення обвинуваченим; за епізодом заподіяння проникаючого тяжкого тілесного ушкодження потерпілому ОСОБА_8 в області тулуба з ушкодженнями органів внутрішнього циклу, у зв'язку з відсутністю в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

Апеляційний суд Дніпропетровської області, частково задовольнивши апеляційну скаргу прокурора, скасував виправдувальний вирок і 08 квітня 2014 року ухвалив новий, яким визнав ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК за епізодом заподіяння проникаючого тяжкого тілесного ушкодження ОСОБА_8 в області тулуба, що спричинило смерть потерпілого, і призначив засудженому покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки; крім того, цей суд виключив з обвинувачення ОСОБА_7 епізод заподіяння тяжкого тілесного ушкодження потерпілому ОСОБА_8 в області голови у зв'язку з тим, що обвинувачення за вказаним епізодом не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні.

кримінальне правопорушення, за яке засуджено ОСОБА_7, вчинено за обставин, детально викладених у вироку суду апеляційної інстанції.

Як установив апеляційний суд, 10 липня 2013 року близько 15.30 год. на подвір'ї домоволодіння АДРЕСА_2 між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 після спільного вживання спиртних напоїв виникла сварка, а згодом - бійка, під час якої вони отримали різні тілесні ушкодження у вигляді синців, саден обличчя, голови й тулуба. У подальшому, близько 19.30 год., у приміщенні кухні вказаного домоволодіння відбулася бійка між ОСОБА_7 та ОСОБА_9, який до цього намагався втекти від засудженого. ОСОБА_8 з метою не допустити побиття ОСОБА_9 також забіг до зазначеного приміщення. Тоді ж у ході бійки ОСОБА_7 схопив зі столу кухонний ніж і ударив ОСОБА_8 в ліву частину тулубу, спричинивши цим потерпілому тілесних ушкоджень, у тому числі тяжких, небезпечних для життя у момент заподіяння, зокрема у вигляді: колото-різаного поранення тулуба, розриву задньої поверхні лівої нирки, крововиливів у брижу та прилеглу клітковину лівої нирки, проникаючої колото-різаної рани на рівні 10-12 ребер ліворуч по середньо-пахвовій лінії.

Згідно з вироком апеляційного суду смерть ОСОБА_8 настала від спричинених йому ОСОБА_7 тяжких тілесних ушкоджень, а саме від сполученої травми голови та тулуба, яка супроводжувалася множинними колото-різаними пораненнями цих частин тіла й ускладнилася гострою крововтратою.

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника, який підтримав свою касаційну скаргу та заперечив проти задоволення касаційних вимог прокурора, пояснення прокурора, котрий підтримав скаргу сторони обвинувачення та вважав безпідставними доводи в касаційній скарзі захисника, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши всі наведені у скаргах доводи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

За правилами ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин, і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

В силу положень ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. На будь-яких інших підставах, зокрема, через невідповідність висновків, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, суд касаційної інстанції не вправі скасувати або змінити оскаржуване рішення, а виходить з обставин, установлених судом.

Зі змісту касаційної скарги захисника убачається, що він заперечує правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження і просить дати зібраним у ньому доказам іншу оцінку з точки зору достовірності, ніж її дав апеляційний суд, тоді як перевірки вказаних обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено. Так само це стосується і доводів прокурора у скарзі щодо необхідності оцінки доказів на користь обвинувачення.

Водночас статтями 370, 420 КПК визначено, що вирок апеляційного суду повинен бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, а також відповідати загальним вимогам, які висуваються до вироків, тобто й приписам статей 373, 374 цього Кодексу.

Відповідно до норм процесуального права у разі визнання особи винуватою в мотивувальній частині вироку викладається формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення. Ухвалений обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях, містити суперечності своїх висновків щодо обставин, які згідно зі ст. 91 КПК підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Апеляційний суд наведених вимог кримінального процесуального закону не дотримався.

Диспозицією ч. 2 ст. 121 КК передбачено кримінальну відповідальність за умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

Об'єктивну сторону складу вказаного кримінального правопорушення утворюють: діяння (дія або бездіяльність); наслідки у вигляді тяжкого тілесного ушкодження і причинний зв'язок між зазначеними діяннями й наслідками.

За вироком апеляційного суду ОСОБА_7 визнано винуватим у заподіянні тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого. При цьому в резолютивній частині вказаного вироку зазначено рішення про визнання ОСОБА_7 винуватим у пред'явленому обвинуваченні в частині умисного заподіяння проникаючого тяжкого тілесного ушкодження ОСОБА_8 в області тулуба. Обвинувачення ОСОБА_7 за епізодом заподіяння тяжкого тілесного ушкодження ОСОБА_8 в області голови виключено. Таке рішення суд обґрунтував тим, що в судовому засіданні не було підтверджено і не встановлено того, хто саме, чим та за яких обставин завдав ОСОБА_8 тілесних ушкоджень в області голови, а інших доказів, які би свідчили про вчинення злочину ОСОБА_7, судом не здобуто.

Між тим, як убачається з наявного у матеріалах провадження висновку судово-медичної експертизи від 08 серпня 2013 року № 1426, смерть ОСОБА_8 настала від сполученої травми голови та тулуба, яка супроводжувалася множинними колото-різаними пораненнями цих частин тіла й ускладнилася гострою крововтратою.

Оцінюючи докази, апеляційний суд визнав ці висновки експерта достовірними й допустимими, поклавши їх в основу обвинувального вироку.

Фактичних даних, які би вказували на іншу причину настання смерті потерпілого, ніж на ту, що зазначено у висновку експертизи, у справі немає.

Не зважаючи на це, упродовж апеляційного розгляду суд не з'ясовував питання щодо можливості настання смерті ОСОБА_8 тільки у зв'язку із заподіяним йому тілесних ушкоджень унаслідок удару кухонним ножем у ліву частину тулуба.

Таким чином, неможливо зробити безспірний висновок про наявність причинного зв'язку між діями засудженого щодо спричинення ОСОБА_8 тяжких тілесних ушкоджень в області тулуба та наслідками у виді смерті останнього. Тому висновок апеляційного суду про доведеність наявності у діях ОСОБА_7 об'єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, у колегії суддів викликає сумнів.

Крім того, за правилами статей 23, 94, 404, 405 КПК апеляційний суд, переглядаючи справу, зобов'язаний дотримуватися засад змагальності, принципу безпосередності дослідження доказів, оцінка яких має ґрунтуватися на об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.

Проте всупереч законодавчим приписам, обґрунтовуючи винуватість ОСОБА_7 в умисному тяжкому тілесному ушкодженні, що спричинило смерть потерпілого, суд апеляційної інстанції послався у вироку на показання експерта ОСОБА_10, якого в судовому засіданні при перегляді справи безпосередньо не допитав.

Отже, цей суд ухвалив обвинувальний вирок з істотними порушеннями кримінального процесуального закону.

Не дотримався апеляційний суд норм процесуального права і при викладенні змісту вимог апеляційної скарги прокурора. Зазначивши, що останній в апеляції та доповненнях до неї не оскаржує кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121 КК, суд відобразив дані, які не відповідають дійсному змісту вказаних документів та правовій позиції прокурора.

При наведенні мотивів рішення щодо необхідності виключення з обвинувачення ОСОБА_7 епізоду заподіяння тяжкого тілесного ушкодження ОСОБА_8 в області голови у зв'язку з тим, що обвинувачення не знайшло свого підтвердження, апеляційний суд водночас констатував обґрунтованість доводів прокурора в апеляційній скарзі про необхідність скасування виправдувального вироку в цій частині та постановлення нового.

Таким чином, суд ухвалив суперечливе за своїм змістом судове рішення, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Водночас апеляційний суд не перевірив ретельно всіх доводів, наведених в апеляційній скарзі з доповненнями до неї прокурора, не проаналізував їх і не зіставив із зібраними у справі доказами у взаємозв'язку, та, допустивши суперечності своїх висновків, не дав вичерпної відповіді на аргументи щодо штучного розмежування обставин подій за епізодами й необґрунтованого виправдання ОСОБА_7 за обвинуваченням в умисному заподіянні тяжких тілесних ушкоджень потерпілому в області голови. Отже, вказаний суд належно не виконав положень ч. 2 ст. 420 КПК.

Також колегія суддів вважає слушними доводи прокурора щодо неправильного застосування ст. 69 КК при призначенні ОСОБА_7 покарання. З обвинувального вироку вбачається, що підставою для призначення заходу примусу нижче від найнижчої межі стало визнання судом обставиною, яка його пом'якшує, протиправної поведінки потерпілого. Однак для застосування ст. 69 КК необхідною є наявність кількох обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.

З огляду на викладене вирок апеляційного суду не можна вважати законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим його необхідно скасувати на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК, і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, а відтак, зважаючи на доводи й вимоги захисника та прокурора, їх скарги підлягають частковому задоволенню.

Під час нового апеляційного провадження суду слід урахувати наведене, ретельно з дотриманням положень глави 31 КПК (4651-17) перевірити доводи в апеляційній скарзі та в запереченнях на неї, а також перевірити інші доводи в касаційних скаргах прокурора й захисника, і ухвалити справедливе рішення, що відповідає приписам закону.

При цьому в разі, якщо апеляційний суд дійде висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, то за тих самих даних про особу засудженого й за відсутності кількох пом'якшуючих захід примусу обставин, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, призначене ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст. 69 КК є неправильним, звідси і м'яким.