розглянула 10 лютого 2015 року в судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за касаційними скаргами засудженої ОСОБА_1 та її захисника ОСОБА_2 на вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 червня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 23 травня 2014 року.

Вироком Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 червня 2013 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянку України, раніше не судиму,

- за ч. 1 ст. 364 КК України на 1 рік обмеження волі, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з адміністративно-господарськими функціями на підприємствах незалежно від права власності строком на 1 рік 6 місяців;

- за ч. 1 ст. 366 КК України на 1 рік обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з адміністративно-господарськими функціями на підприємствах незалежно від права власності строком на 1 рік 6 місяців;

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом часткового складання призначених покарань за сукупністю злочинів остаточно визначено 1 рік 6 місяців обмеження волі, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з адміністративно-господарськими функціями на підприємствах незалежно від права власності строком на 2 роки;

На підставі ч. 6 ст. 7 КПК України 1960 року ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Вирішено долю речових доказів по справі відповідно до ст. 81 КПК України.

Відповідно до вироку суду ОСОБА_1 визнано винуватою та засуджено за те, що вона, за обставин, детально викладених у вироку, працюючи директором Мелітопольського міського краєзнавчого музею, який є комунальною установою Мелітопольської міської ради, будучи службовою особою, в період часу з вересня 2003 по листопад 2009 років, в м. Мелітополі, зловживаючи службовим становищем, діючи умисно із особистої користі та в інтересах третіх осіб - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, шляхом підроблення офіційних документів - наказів про працевлаштування, переведення, звільнення, про роботу у вихідні дні на підставі чого зазначеним особам були незаконно виплачені зазначені у вироку суми грошових коштів. Всього незаконними діями засудженої за зазначений вище період часу заподіяно матеріальних збитків установі комунальної власності на загальну суму 60 795 грн. 82 коп., яка в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, що є істотною шкодою для інтересів держави.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 23 травня 2014 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

У касаційних скаргах захисник та засуджена, посилаються на неправильне застосування кримінального закону та істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону. На їх думку, суди не дали належної оцінки тому, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад злочину передбачений ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України. Вказують, що обвинувачення, яке визнане судом доведеним, є неконкретним, ґрунтується на припущеннях та на недопустимих доказах. Також зазначають, що при повторному розгляді справи апеляційний суд не виконав вказівок касаційного суду та не перевірив доводів викладених у апеляційних скаргах. Просять скасувати судові рішення та закрити кримінальну справу щодо ОСОБА_1 за відсутністю в її діях складу злочину.

Заслухавши доповідача, прокурора, який вважав, що касаційні скарги задоволенню, а судові рішення скасуванню не підлягають, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до ст. 323 КПК України вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим.

При постановленні вироку щодо ОСОБА_1 суд дотримався зазначених вимог закону.

Висновок суду про доведеність винуватості засудженої ОСОБА_1 у вчиненні злочинів за обставин, викладених у вироку, відповідає фактичним обставинам справи, є законним та обґрунтованим.

Суд належним чином дослідив докази по справі, детально виклав їх зміст у вироку і дав їм правильну оцінку. Докази у справі узгоджуються між собою, не містять суперечностей і не викликають сумнівів щодо їх достовірності, а також не спростовані у касаційних скаргах, а тому суд правильно обґрунтував ними обвинувачення засудженій ОСОБА_1 та правильно, визнавши її винною, кваліфікував дії за ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України. При цьому, з наведенням ґрунтовних мотивів, суд правильно відкинув доводи засудженої щодо відсутності в її діях зазначених злочинів та обмови її свідками. Крім того, до показань свідків ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_4, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_7, ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 працювали у музеї та що ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_5 та інші особи працювали у вихідні дні над окремими проектами суд віднісся критично, та з наведенням належних мотивів відкинув їх. Вирок суду відповідає вимогам ст. 323, 334 КПК України.

Зокрема, висновок суду про доведеність вини засудженої ґрунтується на показах свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_23 про те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у зазначений період часу у музеї не працювали та, що ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_24, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_3 у вихідні дні для роботи над окремими проектамивиходили. Зазначені обставини знайшли своє підтвердження при проведенні очних ставок між деякими вищезазначеними свідками та свідками: ОСОБА_8, ОСОБА_24, ОСОБА_3, ОСОБА_4.

Крім того, вина засудженої підтверджена кадровими наказами щодо ОСОБА_3, ОСОБА_4, а також про роботу у вихідні та святкові дні ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_24, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_3, які містили у собі завідомо неправдиві відомості; особовими рахунками ОСОБА_3, ОСОБА_4 за зазначений у вироку період часу про нарахування заробітної плати; довідками про виплату заробітної плати за період 2003 - 2009 років ОСОБА_3, ОСОБА_4 та виплату компенсації за роботу у вихідні дні зазначеним вище особам, що відповідно становить 12 204,5 грн., 30 576.96 грн., 18 014,36 грн., актом ревізії фінансово - господарської діяльності краєзнавчого музею про незаконну оплату за роботу у вихідні дні вищезазначеним особам та іншими доказами по справі.

Про наявність у засудженої ОСОБА_1 умислу на вчинення продовжуваного злочину свідчить велика кількість тотожних діянь, пов'язаних із зловживанням службовим становищем, об'єднаних єдиним злочинним наміром - корисливістю у своїх інтересах та інтересах третіх осіб та незаконним багаторазовим отриманням ними грошових виплат за підробленими документами. Тому, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про сумарне визначення шкоди заподіяної неправомірними діями ОСОБА_1 та правильно визнав їх такими, що спричинили істотну шкоду охоронюваним законом громадським інтересам. З таким висновком погодився суд апеляційної інстанції і з ним погоджується колегія суддів суду касаційної інстанції.

Висновки судів про вчинення злочину ОСОБА_1 як службовою особою є правильними, оскільки підтверджені наведеними у судових рішеннях доказами. Сама засуджена фактично своє службове становище не оспорювала і воно не спростоване доводами касаційних скарг.

Отже, підстав вважати ОСОБА_1 незаконно засудженою за ч. 1 ст. 364 (в редакції 2008 року) та ч. 1 ст. 366 (В редакції 2001 року) КК України (2341-14) немає, а тому доводи касаційних скарг засудженої та її захисника є безпідставними.

Крім того, доводи, аналогічні доводам касаційної скарги, що були наведені в апеляційних скаргах засудженої та її захисника, перевірялися судом апеляційної інстанції та були визнані безпідставними. Свій висновок апеляційний суд переконливо мотивував в ухвалі, і вважати його необгрунтованим чи сумнівним підстав немає. Порушень вимог ст. 400 КПК не установлено. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України.

Призначене покарання засудженій ОСОБА_1 відповідає суспільній небезпечності вчинених нею злочинів та її особі.

Враховуючи, що з дня вчинення злочину і до дня набрання вироком законної сили минули строки, установлені ст. 49 КК України, то суд першої інстанції правильно, у відповідності до ч.5 ст.74 цього Кодексу, звільнив ОСОБА_1 від покарання.

Істотних порушень кримінально-процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які б тягли за собою безумовне скасування чи зміну судових рішень, у кримінальній справі не встановлено.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 394- 396 КПК України 1960 року п. п. 11, 15 розділу XI "Перехідні положення" КПК України (4651-17) , колегія суддів

Вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 червня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 23 травня 2014 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженої та її захисника - ОСОБА_2 - без задоволення.