головуючої Григор'євої І.В., суддів: Єленіної Ж.М., Леона О.І., при секретарі судового засідання за участю прокурора захисника Медицької У.І., Опанасюка О.В.,ОСОБА_6,розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження № 12013220140000195 щодо засудженого

ІНФОРМАЦІЯ_1 дня народження, уродженця та мешканця АДРЕСА_1

обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК,

У касаційній скарзі з доповненнями до неї засуджений ОСОБА_7, посилаючись на явну несправедливість через суворість заходу примусу, просить змінити вирок апеляційного суду, пом'якшити призначене йому покарання, застосувавши положення ст. 75 КК. Вважає, що цей вирок не відповідає приписам статей 370, 420 КПК; окрім того, апеляційний суд усупереч вимогам статей 50, 65 КК не врахував повною мірою ступеня тяжкості вчиненого злочину, всіх даних про особу засудженого та наявних у справі пом'якшуючих обставин, а також не зважив на порушення правил дорожнього руху України водієм мотоцикла - потерпілим ОСОБА_8, унаслідок чого дійшов необґрунтованого висновку про неможливість виправлення ОСОБА_7 без ізоляції від суспільства.

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь в апеляційному розгляді кримінального провадження, просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Аргументуючи позицію, наголошує на неправомірності призначення ОСОБА_7 на підставі статей 55, 77 КК додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, оскільки таке покарання передбачено санкцією ч. 2 ст. 286 цього Кодексу.

Вироком Балаклійського районного суду Харківської області від 04 березня 2014 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки і покладено на нього обов'язки, передбачені пунктами 2 - 4 ч. 1 ст. 76 цього Кодексу. На підставі статей 55, 77 КК засудженому призначено додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Постановлено стягнути з ОСОБА_7 на користь потерпілої ОСОБА_9 100 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Суд першої інстанції визнав ОСОБА_7 винуватим у тому, що він 22 липня 2012 року о 04.00 год., керуючи у стані алкогольного сп'яніння автомобілем ВАЗ-2108 (реєстраційний номер НОМЕР_1), рухаючись по вул. Артема в с. Петрівському Балаклійського району Харківської області, порушивши пункти 2.9 (а), 11.2, 13.3 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , допустив зіткнення з мотоциклом "Чезет", що рухався в зустрічному напрямку, в результаті чого водій мотоцикла ОСОБА_8 загинув, а пасажиру ОСОБА_10 було заподіяно тілесного ушкодження середньої тяжкості.

Поряд із цим місцевий суд у вироку встановив порушення правил безпеки дорожнього руху водієм ОСОБА_8

Апеляційний суд Харківської області скасував вирок суду першої інстанції в частині призначеного засудженому покарання та 08 вересня 2014 року ухвалив новий, яким призначив ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі статей 55, 77 КК суд призначив засудженому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. У решті вирок місцевого суду залишено без змін.

Питання щодо зміни засудженому запобіжного заходу на тримання під вартою судом апеляційної інстанції в ухваленому вироку не вирішувалося.

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника, котрий вважав доводи прокурора неспроможними та просив задовольнити скаргу ОСОБА_7, пояснення прокурора, який підтримав касаційну скаргу сторони обвинувачення та заперечив проти задоволення касаційних вимог засудженого, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши наведені у скаргах та в поданих доповненнях доводи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційні скарги слід задовольнити частково на таких підставах.

Згідно зі статтями 370, 420 КПК вирок апеляційного суду повинен бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Відповідно до положень ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає рішення місцевого суду в межах апеляційної скарги. Водночас апеляційний суд вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого; крім того, якщо розгляд апеляційної скарги дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, в інтересах яких апеляційні скарги не надійшли, суд апеляційної інстанції зобов'язаний прийняти таке рішення.

Виходячи з приписів кримінального процесуального закону, суд апеляційної інстанції має перевірити рішення суду першої інстанції з точки зору його законності й обґрунтованості, що передбачає оцінку його відповідності нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.

Цих вимог закону апеляційний суд не дотримався. Ухвалюючи новий вирок щодо ОСОБА_7 і призначаючи засудженому більш суворий захід примусу, вказаний суд не перевірив, чи правильно було застосовано закон України про кримінальну відповідальність при юридичній оцінці діяння з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд переглядав вирок місцевого суду за апеляційними скаргами прокурора та потерпілих, які вважали необґрунтованим застосування до засудженого правил ст. 75 КК і просили призначити останньому покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК, що належить відбувати реально.

Погоджуючись із указаними доводами сторін обвинувачення, апеляційний суд у вироку зазначив, що місцевий суд правильно встановив фактичні обставини та дійшов висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.

Між тим, відповідно до змісту вироку суду першої інстанції причиною дорожньо-транспортної пригоди було порушення вимог пунктів 2.9 (а), 11.2, 13.3 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) водіями - як ОСОБА_7, так і ОСОБА_8, у яких не було перешкод для уникнення зіткнення, і дії кожного з них знаходяться в причинно-наслідковому зв'язку з виникненням ДТП, а відтак, і з його наслідками.

Наведені висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин суспільного небезпечного діяння, інкримінованого ОСОБА_7, залишилися без належної оцінки апеляційного суду попри те, що це має суттєве значення для правильного вирішення справи.

Так, об'єктивна сторона складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, включає три обов'язкові ознаки: суспільно небезпечне діяння (порушення правил безпеки дорожнього руху), суспільно небезпечні наслідки (спричинення потерпілому смерті), причинний зв'язок між діянням і наслідками. Верховний Суд України у своїй постанові від 20 листопада 2014 року (справа № 5-18кс14 щодо ОСОБА_11.) відзначив, що у випадку виникнення ДТП за участю декількох водіїв наявність чи відсутність у їх діях складу злочину, передбаченого відповідними частинами ст. 286 КК, потребує встановлення причинного зв'язку між діянням (порушенням правил безпеки дорожнього руху) кожного з них та наслідками, що настали, тобто з'ясування ступеня участі (внеску) кожного з них у спричинення злочинного наслідку. Для правильного застосування норми закону про кримінальну відповідальність у таких випадках особливого значення набуває дослідження характеру та черговості порушень, які вчинив кожен із водіїв. Натомість у цьому кримінальному провадженні суд апеляційної інстанції в ухваленому вироку такого дослідження, навіть у межах аналізу доводів апелянтів, не навів.

За таких обставин суд касаційної інстанції позбавлений можливості дійти однозначного висновку щодо правильності застосування закону України про кримінальну відповідальність при юридичній оцінці інкримінованого ОСОБА_7 діяння, звідси - й висновку щодо дотримання норм матеріального права при призначенні засудженому покарання та справедливості обраного заходу примусу.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційний розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_7 здійснювався формально всупереч вимогам ст. 2 КПК, а вирок апеляційного суду не можна визнати законним, обґрунтованим і вмотивованим. Тому він у силу п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК підлягає скасуванню із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Новий розгляд у порядку апеляційної процедури належить здійснити у повній відповідності до чинного законодавства, перевірити доводи в апеляційних скаргах, окрім того, перевірити інші доводи, наведені в касаційних скаргах та з урахуванням приписів статей 439, 458 КПК ухвалити справедливе рішення, що відповідає положенням ст. 370 цього Кодексу.