Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого Пойди М.Ф., суддів Кульбаби В.М. і Квасневської Н.Д., при секретарі судового засідання Мельник Г.А., розглянувши у судовому засіданні кримінальне провадження № 42013100030000128 щодо

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що судимості не мав,

за участю прокурора Плужника О.В., захисника ОСОБА_7, засудженого ОСОБА_5,

З касаційною скаргою до суду касаційної інстанції звернувся захисник ОСОБА_7 з вимогами про скасування постановлених щодо ОСОБА_5 судових рішень.

Вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 лютого 2014 року ОСОБА_5 засуджено за ч. 2 ст. 15 і п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років з конфіскацією усього належного йому майна, крім житла.

Вироком вирішено долю речових доказів та судових витрат.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 29 квітня 2014 року вирок змінено. Дії ОСОБА_5 перекваліфіковано з ч. 2 ст. 15 і п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України на ч. 3 ст. 15 і п. 6 ч. 2 ст. 115 КК. В мотивувальній частині вироку посилання суду на вчинення ОСОБА_5 тяжкого кримінального правопорушення замінено на вчинення ним особливо тяжкого кримінального правопорушення. В решті вирок залишено без зміни.

В касаційній скарзі захисник посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Мотивуючи скаргу захисник ОСОБА_7 зазначає про те, що умислу на вбивство потерпілого ОСОБА_5 не мав, а його дії були спрямованими на негайне вилучення чужого майна шляхом застосування фізичного насильства, що є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, отже їх слід кваліфікувати за ст. 187 КК України. Зазначає захисник також про невідповідність вироку вимогам ст. 370 КПК України, оскільки зазначені в ньому дані про кількість завданих ножових поранень потерпілому не підтверджені наведеними у вироку доказами. Захисником також вказано на те, що суд не допитавши потерпілого у судовому засіданні, послався на його показання як на докази вини ОСОБА_5 в інкримінованому останньому злочині.

Як зазначено у вироку ОСОБА_5 1 березня 2012 року приблизно о 18 годині у арендованому ТОВ "Ярослав Сіті" приміщенні по вул. Ярослава Мудрого, 17, у м. Біла Церква, з метою вбивства ОСОБА_8 та заволодіння його коштами, зненацька завдав у голову, шию та тулуб останнього удари руками та 13 ударів ножем, якого приніс із собою. Після нанесення перших ударів ОСОБА_8 став чинити опір та захищаючись від ОСОБА_5 потрапивши у коридор загального користування й покликав на допомогу. ОСОБА_5 продовжував завдавати удари потерпілому та спричинив останньому ножове поранення лівого стегна. Побачивши, що на крики з інших приміщень вийшли сторонні люди, ОСОБА_5 припинив завдавати удари та покинув місце вчинення кримінального правопорушення. Своїми діями ОСОБА_5 спричинив потерпілому легкі тілесні ушкодження, що потягли короткочасний розлад здоров'я.

Заслухавши доповідача, захисника ОСОБА_7 та засудженого, які підтримали касаційну скаргу захисника, прокурора, який вважав судові рішення законними та обґрунтованими, перевіривши матеріали кримінального провадження, доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

За змістом ст. 419 КПК України ухвала суду апеляційної інстанції має містити, окрім іншого, короткий зміст вимог апеляційної скарги, встановлених судом апеляційної інстанції обставин з посиланням на докази та мотиви з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали.

Апеляційний суд має проаналізувати всі доводи, що містяться в апеляції і на кожен із них дати відповідь.

Розглядаючи апеляційні скарги засудженого ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_7 апеляційний суд зазначених положень закону не дотримався.

Так у своїй апеляції засуджений, окрім іншого, зазначав про невідповідність вироку вимогам ст. 370 КПК України, оскільки його обґрунтовано доказами здобутими під час досудового розслідування з істотним порушенням вимог кримінального процесуального законодавства. Засуджений вказував на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, оскільки висновку про кількість завданих потерпілому ударів суд дійшов на підставі даних експертизи, на дослідження якої надавався одяг потерпілого, зокрема його куртка. Такий висновок суду, на думку засудженого, є необґрунтованим, оскільки вказаний речовий доказ є неналежним і недопустимим з причин порушенням вимог кримінального процесуального законодавства органами досудового розслідування під час його вилучення. Вказував засуджений й про безпідставне відхилення судом клопотань його захисника про проведення додаткових слідчих дій з метою усунення суперечностей між даними про кількість пошкоджень, наявних на речовому доказі - куртці потерпілого та на тілі останнього. Також в апеляційній скарзі засудженим було наголошено на порушенні ч. 7 ст. 374 КПК України 1960 року щодо обов'язковості вказівок суду, який розглянув справу в апеляційному порядку для органів дізнання і досудового слідства при додатковому розслідуванні і суду першої інстанції при повторному розгляді справи, зокрема вказівок, зазначених в ухвалі Апеляційного суду Київської області від 10 квітня 2013 року, якою скасовано вирок щодо ОСОБА_5 з поверненням справи прокурору м. Біла Церква для проведення додаткового розслідування.

Захисник ОСОБА_7 в своїй апеляційній скарзі зазначав про безпідставність висновку суду щодо наявності у ОСОБА_5 умислу на вбивство потерпілого, який не було доведено його до кінця з причин, що не залежали від волі ОСОБА_5, оскільки такий висновок не ґрунтується на наявних у провадженні доказах. Зокрема, захисник звертав увагу апеляційного суду на те, що місцевий суд обґрунтував такий свій висновок показаннями свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10, даними ними в судовому засіданні. Однак, як твердить ОСОБА_7 ці їх показання свідчать про припинення ОСОБА_5 злочинних дій з власної волі, що в свою чергу, вказує про відсутність умислу на вбивство.

ОСОБА_7 в апеляційній скарзі наголошувалось на тому, що висновок суду про нанесення ОСОБА_5 тринадцяти ударів ножем ґрунтується на припущеннях та є таким, що не знайшов свого підтвердження. Обґрунтовуючи зазначене, захисник в апеляційній скарзі навів певні доводи, вказавши про невідповідність наявних у висновках експертиз даних щодо кількості виявлених пошкоджень на курточці потерпілого та на його тілі.

Твердив захисник і про безпідставність посилань суду на відтворення ОСОБА_5 обстановки та обставин події під час проведення відповідної слідчої дії так, як це викладено в мотивувальній частині вироку. Захисником зазначено, що під час вказаної слідчої дії, яку до того ж було проведено у відсутності судово-медичного експерта й на що не було звернуто уваги, ОСОБА_5 дав показання про один удар, який начебто він наніс в область голови потерпілого, й не зміг дати конкретні показання щодо інших ударів, оскільки про такі йому стало відомо від працівників міліції.

Зазначав ОСОБА_7 і про неузгодженість з матеріалами провадження висновку суду щодо наявності у ОСОБА_5 умислу на вбивство потерпілого через боргове зобов'язання перед останнім.

Захисником в апеляційній скарзі також наведено доводи про неправильну кваліфікацію дій засудженого. Так ОСОБА_7 звертав увагу суду на те, що дії ОСОБА_5 кваліфіковано без урахування роз'яснень, що містяться в постановах Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 10 "Про судову практику у справах про злочини проти власності" (v0010700-09) та від 7 лютого 2003 року № 2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи" (v0002700-03) . Так, захисник твердив, що злочинні дії ОСОБА_5 були спрямовані на негайне заволодіння майном потерпілого, отже вони є злочином проти власності, і їх слід кваліфікувати за іншим законом.

Однак, апеляційний суд вказані доводи апеляційних скарг засудженого та його захисника не перевірив і відповіді на них не дав. Апеляційний суд не навів в ухвалі переконливих підстав прийнятого ним рішення, не дав вичерпної відповіді на всі доводи скарг, не сформулював належним чином висновки щодо обґрунтованості засудження ОСОБА_5, не розкривши суті доказів і не проаналізувавши їх.

Отже, наведене свідчить про те, що апеляційні скарги засудженого та його захисника розглянуті не по суті, а формально.

Ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_5 не можна визнати такою, що відповідає вимогам ст. 419 КПК України, тому вона підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду необхідно ретельно перевірити і проаналізувати всі доводи апеляційних скарг, дати на них відповідь та постановити законне рішення.

Керуючись ст.ст. 434, 436 КПК України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Київської області від 29 квітня 2014 року щодо ОСОБА_5 скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Ухвала набуває чинності з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.