Колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Лагнюка М.М.,

суддів Орлянської В.І.та Суржка А.В.,

за участю секретаря Бражника М.В.,

розглянувши в судовому засіданні матеріали кримінального провадження № 12015060020000023 за касаційною скаргою захисника засудженої ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 15 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 16 червня 2016 року,

за участю прокурора Опанасюка О.В.,

вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 15 березня 2016 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку та мешканку АДРЕСА_1, громадянку України, раніше судима:

- вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 28 жовтня 2008 року за частиною 2 статті 307, частиною 2 статті 309, частиною 1 статті 311 КК України на 5 років позбавлення волі;

- вироком Богунського районного суду м. Житомира за частиною 2 статті 190, частиною 3 статті 358, частиною 4 статті 358 КК України на 3 роки позбавлення волі, від відбування якого звільнення з випробуванням на підставі статей 75, 76 цього Кодексу з встановленням іспитового строку 2 роки;

засуджено за частиною 2 статті 309 КК України на 3 роки 2 місяці позбавлення волі.

На підставі частини 1 статті 71 КК України до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Богунського районного суду м. Житомира від 25 вересня 2014 року та за сукупністю вироків ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 6 місяців.

Ухвалено строк відбування ОСОБА_1 покарання відповідно до статті 72 КК України обчислювати із зарахуванням часу її попереднього ув'язнення з 25 лютого 2015 року. Запобіжний захід щодо ОСОБА_1 залишено незмінним - тримання під вартою.

Згідно з вироком, ОСОБА_1 визнано винуватою і засуджено за те, що вона 2 січня 2015 року о 8 годині 00 хвилин перебувала поблизу буд. № 26 по вул. Шелушкова в м. Житомирі, де незаконно, повторно, без мети збуту, шляхом отримання в подарунок від невстановленої слідством особи, придбала особливо небезпечний наркотичний засіб опій ацетильований вагою 0,0567 грам - в перерахунку на суху речовину, який незаконно, без мети збуту, зберігаючи при собі, переносила вулицями м. Житомира.

2 січня 2015 року о 16 годині 00 хвилин поблизу буд. № 59-А по вул. Шелушкова в м. Житомирі ОСОБА_1 була затримана працівниками міліції, які виявили та вилучили у неї одноразовий медичний шприц, частково заповнений речовиною бурого кольору, яка згідно висновку судово-хімічної експертизи № 2/1 від 12 січня 2015 року є особливо небезпечним наркотичним засобом - опій ацетильований, вагою 0,0567 г в перерахунку на суху речовину, який вона незаконно придбала та зберігала для власних потреб без мети збуту.

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 16 червня 2016 року вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 15 березня 2016 року щодо засудженої ОСОБА_1 залишено без зміни. Постановлено на підставі частини 5 статті 72 КК України ОСОБА_1 зарахувати покарання з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі - з 25 лютого 2015 року по 16 червня 2016 року.

Зі змісту касаційної скарги слідує, що захисник не погоджується з вказаними судовими рішеннями з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої.

Зокрема, захисник вказує на те, що кримінальне провадження, яке об'єднувалося в одне провадження, за частиною 2 статті 307 КК України підлягало закриттю, оскільки прокурор відмовився від вказаного обвинувачення, а також на невизнання пом'якшуючих покарання обставин та не застосування статті 69 КК України.

Заслухавши суддю - доповідача, доводи прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги та вважав постановлені у кримінальному провадженні судові рішення законними і обґрунтованими, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Висновки суду щодо фактичних обставин вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 309 КК України, та кваліфікація її дій в касаційній скарзі захисником не оспорюються та не заперечуються.

Натомість, доводи захисника про відмову прокурора від обвинувачення за частиною 2 статті 307 КК України з необхідністю закриття кримінального провадження за ним та призначення покарання нижче від найнижчої межі колегія суддів вважає неспроможними.

Так, твердження захисника про відмову прокурором від обвинувачення при об'єднанні кримінальних проваджень та зміні обвинувачення є помилковими та не узгоджуються з правилами, визначеними у статях 334 та 217 КПК України.

Зокрема, два кримінальних провадження щодо ОСОБА_1 перебували на розгляді у одного судді, які за правилами статей 334 та 217 КПК України об'єднані в одне провадження за клопотанням прокурора, яке підтримано останньою.

Вже під час судового розгляду, яке відбувалося за частиною 2 статті 307, частиною 2 статті 309 КПК України, прокурор на підставі статті 338 КПК України змінив обвинувачення шляхом зменшення його обсягу.

У зв'язку з чим вирок ухвалювався за частиною 2 статті 309 КК України та закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1 за частиною 2 статті 307 КК України не потребувалося.

Також, колегія суддів не вбачає підстав для призначення засудженій покарання нижче від найнижчої межі, як ставилося питання у апеляційної скарзі та як захисник ставить вимогу у касаційній скарзі, оскільки врахуванню підлягають не кількісний показник пом'якшуючих покарання обставин, а їх якісна характеристика, як таких, що досить істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, виходячи з індивідуальних особливостей конкретного провадження, та перебувають в такому співвідношенні одна з одною, щоб можна було впевнено стверджувати про доцільність призначення винній особі покарання нижче від найнижчої межі виключно з урахуванням особи винного.

Проте, стан здоров'я винної особи не може бути визначальною обставиною для суду при призначенні покарання. При тому, що умови надання медичної допомоги особам, які перебувають під вартою, проходження лікування, тощо, законодавчо урегульований, у зв'язку з чим призначене покарання - його розмір, вид та форма відбування, не може ставитися в залежність від стану здоров'я.

Таким чином, у колегії судді не має сумнівів у законності та обґрунтованості вироку суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції.

Відтак, касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.

На підставі наведеного та керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, колегія суддів

вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 15 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 16 червня 2016 року щодо засудженої ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу її захисника ОСОБА_2 - без задоволення.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.