розглянувши у судовому засіданні 29 січня 2015 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_2 на вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 липня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 22 січня 2013 року,

Цим вироком

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, неодноразово судимого, останній раз вироком Октябрьського районного суду м. Харкова від 5 липня 2011 року за ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 309 КК України, на підставі ч. 1 ст. 70 КК України на 4 роки позбавлення волі, звільненого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України з іспитовим строком тривалістю 2 роки,

засуджено за ч. 2 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк сім років. На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання за цим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком суду від 5 липня 2011 року та остаточно ОСОБА_2 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк вісім років. Вироком суду також вирішено долю речових доказів та питання щодо судових витрат.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 22 січня 2013 року апеляції засуджених ОСОБА_2, ОСОБА_3 та їх захисників залишено без задоволення, вирок суду - без зміни.

Ці ж судові рішення постановлені щодо ОСОБА_3, що у касаційному порядку не оскаржені.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винним і засуджено за вчинений ним злочин за таких обставин.

7 січня 2012 року, приблизно о 1-ій год., знаходячись на алеї поблизу магазину по вул. 23 Серпня, 58-а у м. Харкові, помітивши раніш незнайомих ОСОБА_4 та ОСОБА_5, у особи, засудженої цим вироком, разом з ОСОБА_2 та іншою невстановленою органом досудового слідства особою, з корисливих мотивів, виник умисел, направлений на вчинення нападу з метою заволодіння чужим майном. Вказані особи, реалізуючи злочинний умисел, діючи за попередньою змовою, дочекавшись, коли потерпілі вийшли з магазину, напали на них, нанесли руками і ногами по голові не менше 10 ударів кожному, заподіявши ОСОБА_4 легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я, ОСОБА_5 - легкі тілесні ушкодження. Подавивши таким чином волю потерпілих до опору, відкрито заволоділи майном та грошовими коштами потерпілих. Після чого, зникли з місця вчинення злочину, розпорядившись викраденим на власний розсуд, спричинивши потерпілому ОСОБА_4 матеріальну шкоду на суму 65 грн, потерпілому ОСОБА_5 - на загальну суму 1050,80 грн.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення щодо нього із направленням матеріалів справи на новий судовий розгляд, обґрунтовуючи прохання неповнотою оцінки доказів, що призвело у наслідку до неправильного застосування кримінального закону при кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 187 КК України замість ч. 2 ст. 186 КК України. Вказав на недотримання апеляційним судом вимог ст. 377 КПК України 1960 року.

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника та засудженого, які підтримали подану останнім скаргу, думку прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновки суду про винність ОСОБА_2 у вчиненні злочину, за який його засуджено, відповідають фактичним обставинам справи, визнані судом доведеними, ґрунтуються на сукупності зібраних і належно оцінених доказів та в касаційній скарзі не оспорюються.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року, усі доводи засудженого та його захисника, зокрема й доводи щодо неправильного застосування кримінального закону при кваліфікації дій ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 187 замість ч. 2 ст. 186 КК України, викладені ними в апеляціях, аналогічні й тим, що наведені засудженим у касаційній скарзі, були всебічно розглянуті апеляційним судом, який відмовив у їх задоволенні з наведенням докладних мотивів прийнятого рішення.

Перевірялись належним чином судами першої та апеляційної інстанцій доводи щодо відсутності у ОСОБА_2 попередньої змови з іншими учасниками вчиненого злочину на вчинення саме розбійного нападу, оскільки він мав намір самостійно заволодіти чужим майном шляхом пограбування, що не знайшли свого підтвердження за встановлених судом фактичних обставин справи.

Як вбачається з судових рішень, судами встановлено, що умисел направлений на вчинення нападу з метою заволодіння чужим майном у засуджених виник до того, як вони напали на ОСОБА_5 та ОСОБА_4, з огляду на показання, що давали засуджені, зокрема і ОСОБА_2, під час проведення досудового слідства та виходячи зі злагодженості їх дій, вчинюваних щодо потерпілих.

Так, засуджені стверджували, що попередньо домовились про вчинення нападу як побачили потерпілих, які отримували грошові кошти з банкомату, прослідкували за ними, коли ті заходили в магазин, та чекали, коли вони вийдуть з нього (т. 1 а.с. 47, 49). На злагодженості дій засуджених під час вчинення розбійного нападу наголошували у своїх показаннях й потерпілі, в адресу яких під час їх побиття засуджені викрикували "добивай його" (т. 2 а.с. 270).

Отже, кваліфікація дій засудженого ОСОБА_2 за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, є правильною.

Безпідставні й твердження засудженого про порушення права на захист щодо допиту під час досудового слідства без участі захисника, що спростовуються матеріалами справи - захисник підозрюваному ОСОБА_2 був призначений одразу після подання такого клопотання останнім (том 1 а.с. 123, 124).

З огляду на те, що кримінальний закон застосовано правильно, інші порушення кримінально-процесуального закону, на які вказує засуджений, не є істотними, а тому не є підставою для зміни або скасування постановлених судових рішень щодо ОСОБА_2

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України 1960 року та пунктом 15 розділу ХІ Перехідних положень КПК України (4651-17) , колегія суддів

Вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 липня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 22 січня 2013 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а його касаційну скаргу - без задоволення.