головуючого Дембовського С. Г., суддів Мороза М. А., Слинька С. С., за участю прокурора захисника Плужника О. В., ОСОБА_5 розглянула в судовому засіданні в м. Києві 22 січня 2015 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 на вирок Кагарлицького районного суду Київської області від 25 березня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 08 липня 2014 року щодо ОСОБА_7

Вироком Кагарлицького районного суду Київської області від 25 березня 2014 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду Київської області від 08 липня 2014 року,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Обухова, Обухівського району Київської області, мешканця АДРЕСА_1, громадянина України, такого, що судимостей не мав, засуджено за ч. 2 ст. 309 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 цього Кодексу ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік.

Згідно з цим вироком ОСОБА_7 визнано винним за вчинення злочину за таких обставин.

ОСОБА_7 у червні 2011 року, точної дати й часу не встановлено, знаходячись на смітнику, розташованому біля с. Стави Кагарлицького району Київської області, знайшов 16 гілок, схожих на рослини коноплі, які лежали на землі, вирвані з ґрунту. Ці рослини шляхом привласнення він придбав з метою виготовлення з них у майбутньому наркотичного засобу, і переніс їх на горище будинку АДРЕСА_1, де зберігав до моменту їх виявлення та вилучення працівниками міліції 30 серпня 2012 року. Зазначені рослини виявились канабісом - особливо небезпечним наркотичним засобом, а їх маса в перерахунку на суху речовину становила 558 г, що є великим розміром.

У касаційній скарзі захисник просить скасувати оскаржувані судові рішення, а кримінальну справу щодо його підзахисного ОСОБА_7 закрити за відсутності в його діях складу злочину, посилаючись на істотні порушення кримінально-процесуального закону.

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника, який підтримав касаційну скаргу, прокурора, який вважав оскаржуване судове рішення законним та обґрунтованим, а скаргу такою, що не підлягає задоволенню, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що у задоволенні касаційної скарги слід відмовити на таких підставах.

За змістом касаційної скарги захисник крім іншого також порушує питання, зокрема, про перегляд судових рішень у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, однобічністю й неповнотою досудового та судового слідства. Проте зазначені обставини були предметом дослідження судів першої та апеляційної інстанцій і перегляду в касаційному порядку відповідно до вимог ст. 398 КПК України 1960 року не підлягають, а отже, при касаційному розгляді кримінальної справи колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом.

Як убачається з матеріалів справи, доводи щодо невинуватості засуджений та його захисник висловлювали під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, які обґрунтовано визнали ці доводи безпідставними. Свої висновки щодо винуватості ОСОБА_7, із якими погодилась і колегія суддів суду касаційної інстанції, суд першої інстанції належним чином умотивував у постановленому судовому рішенні. Ці висновки підтверджено доказами, які суди ретельно перевірили та належним чином оцінили.

Жодних даних, що ставили би під сумнів достовірність наявних у справі доказів, у тому числі свідків, даних, наявних у висновках експертиз та у протоколах інших слідчих дій у справі, під час перевірки матеріалів справи не встановлено. Ці докази узгоджуються між собою, а підстав вважати їх недостовірними чи недопустимими з матеріалів справи не вбачається.

Твердження захисника про те, що протокол огляду місця події від 30 липня 2012 року є недопустимим доказом, оскільки його складено не уповноваженою на те особою, є безпідставними.

Відповідно до положень ст. 190 КПК України 1960 року з метою виявлення слідів злочину та інших речових доказів, з'ясування обстановки злочину, а також інших обставин, які мають значення для справи, слідчий проводить огляд місцевості, приміщення, предметів та документів,

за результатами проведення якого складає протокол.

Як видно з матеріалів справи, протокол огляду місця події від 30 липня 2012 року було складено виконуючим обов'язки слідчого слідчого відділу Кагарлицького РВ ГУМВС України у Київській області лейтенантом міліції ОСОБА_8 Проте ця обставина не тягне за собою визнання цього документа недопустимим доказом, тому що незважаючи на те, що чіткого правового регулювання терміну "виконуючий обов'язки" в законодавстві України немає, така особа фактично наділена обов'язками та повноваження слідчого. Крім того, цю процесуальну дію було проведено відповідно до встановленого законом порядку, в тому числі у присутності двох понятих, двох представників органів внутрішніх справ, а також з дозволу та у присутності власниці приміщення, яке було предметом огляду.

Таким чином, оскільки виконуючий обов'язки слідчого наділений тими ж повноваженнями та обов'язками, що і слідчий, то проведення цими особами процесуальних дій у порядку, встановленому законом, не тягне за собою визнання відповідних доказів недопустимими.

Доводи захисника про відсутність факту проведення належної перевірки за заявою засудженого про те, що визнавальні показання в ході досудового слідства він дав внаслідок погроз з боку працівників міліції, які у нього ці показання відбирали є безпідставними.

Як видно з текстів оскаржуваних судових рішень, такі твердження захисника були предметом перевірки судом першої інстанції, однак їх було спростовано іншими доказами у справі, і до наведених показань з огляду на підтвердження винуватості ОСОБА_7, у вчиненні інкримінованого йому злочину сукупністю доказів у справі, суд обґрунтовано поставився критично. Крім того, ні засуджений, ні його захисник не надали суду жодних доказів на підтвердження наведених тверджень засудженого.

Вказівки захисника на те, що засуджений фактично не проживав за місцем вчинення інкримінованого йому злочину, спростовуються показаннями свідків у справі, а також характеристикою, виданою виконкомом Ставівської сільської ради.

Крім того, навіть періодичність проживання засудженого за адресою вчинення інкримінованого злочину не спростовує доведеності його винуватості у вчиненні цього діяння.

Крім того, аналогічні доводи, наведені в касаційній скарзі, було викладено в апеляції захисника, вони перевірялися судом апеляційної інстанції та були визнані безпідставними. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року.

Що стосується покарання, призначеного ОСОБА_7, то суд обрав його відповідно до вимог закону та положень статей 65, 75 КК України.

Підстав вважати призначене ОСОБА_7 покарання несправедливим унаслідок суворості чи підстав для його пом'якшення колегія суддів не вбачає.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які би перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути справу і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення,

у справі не встановлено.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України 1960 року та п. 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України (4651-17) , колегія суддів

вирок Кагарлицького районного суду Київської області від 25 березня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 08 липня 2014 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.