за касаційними скаргами захисника ОСОБА_3, засуджених ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 15 листопада 2013 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Сумської області від 30 січня 2014 року,

за участю прокурора Саленка І.В.,

захисників ОСОБА_3, ОСОБА_4,

засудженого ОСОБА_2,

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_3, не погоджуючись із судовими рішеннями, ухваленими щодо ОСОБА_2, через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить їх змінити, перекваліфікувавши дії його підзахисного з ч. 3 ст. 187 на ст. 162 КК України та виключити з них рішення щодо цивільного позову і відшкодування процесуальних витрат. Свої вимоги захисник мотивує тим, що суд першої інстанції у мотивувальній частині вироку в порушення ст. 95 КПК України послався на показання засуджених, надані ними під час досудового розслідування. Зазначає про те, що ОСОБА_2 не вчиняв розбійного нападу на потерпілу, а наявні в матеріалах кримінального провадження докази свідчать про склад злочину, передбачений ст. 162 КК України. Вказує на те, що суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_2 покарання в достатній мірі не врахував усіх обставин вчинення кримінального правопорушення, даних про особу його підзахисного, незадовільний стан здоров'я. Крім того, зазначає, що суд апеляційної інстанції не спростував доводів його апеляційної скарги, а тому ухвала не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Засуджений ОСОБА_2 у касаційній скарзі, не погоджуючись із судовими рішеннями, ухваленими щодо нього, через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить їх скасувати, призначивши новий розгляд у суді першої інстанції. Свої вимоги засуджений мотивує тим, що не брав участі у розбійному нападі на потерпілу, жодної змови на вчинення неправомірних дій із ОСОБА_1 у нього не було. Посилається на те, що визнавальні показання та пояснення щодо вчинення злочину разом із ним ОСОБА_1 надавав на досудовому слідстві під тиском працівників міліції, а суд першої інстанції у порушення вимог ст. 95 КПК України послався на них у вироку, як на докази його винуватості. Вказує також на те, що суд не взяв до уваги показання потерпілої, яка у судовому засіданні заперечувала його участь у вчиненні на неї нападу. Стверджує, що стороною обвинувачення під час судового розгляду на нього був здійснений психологічний тиск. Крім того, зазначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні його апеляційної скарги та провів судовий розгляд у його відсутність.

Засуджений ОСОБА_1 у касаційній скарзі з доповненнями до неї, не погоджуючись із судовими рішеннями, ухваленими щодо нього, через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та його особі, просить їх змінити - перекваліфікувати його дії з ч. 3 на ч. 2 ст. 187 КК України, виключити обвинувачення за ст. 357 КК України та пом'якшити призначене покарання. Свої вимоги засуджений мотивує тим, що суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, не врахувавши того, що банківська картка не є документом, неправильно кваліфікував його дії як за ст. 357 КК України, так і за ч. 3 ст. 187 КК України. Крім того, засуджений посилається на те, що суд першої інстанції, призначаючи йому покарання, в достатній мірі не врахував усіх обставин, що пом'якшують покарання, та даних про його особу.

Вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 15 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 30 січня 2014 року,

- ОСОБА_1 визнано винуватим за ч. 2 ст. 309, ч. 1 ст. 357, ч. 3 ст. 187 КК України та призначено покарання: за ч. 2 ст. 309 КК України - у виді позбавлення волі на строк 2 роки, за ч. 1 ст. 357 КК України - у виді обмеження волі на строк 1 рік, за ч. 3 ст. 187 КК України - у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, крім житла.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, крім житла.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного вироком Сумського районного суду Сумської області від 04 липня 2013 року, більш суворим, призначеним за цим вироком, остаточно визначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, крім житла;

- ОСОБА_2 визнано винуватим за ч. 3 ст. 187 КК України та призначено за цим законом покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 3 місяці з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, крім житла.

Виправдано ОСОБА_2 за 395 КК України (2341-14) за відсутністю складу кримінального правопорушення (злочину).

У кримінальному провадженні прийнято рішення щодо цивільного позову та відшкодування процесуальних витрат.

За вироком суду ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано винуватими за вчинення ними злочинів за таких обставин.

Так, 31 січня 2013 року працівниками міліції поруч АДРЕСА_3 в м. Суми під час затримання ОСОБА_5 було виявлено та вилучено два медичних шприца з особливо небезпечним наркотичним засобом - опієм ацетильованим, масою 0,2495 г., який ОСОБА_1 зберігав у її сумці для власного вживання, без мети збуту.

Крім того, 26 березня 2013 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 та особа, провадження щодо якої зупинено, за попередньою змовою між собою, прибули до домогосподарства будинку АДРЕСА_4, в якому мешкала ОСОБА_6, проникнувши незаконно до будинку, із застосуванням фізичного насильства, небезпечного для життя та здоров'я потерпілої, вчинили на неї розбійний напад, спричинивши легких тілесних ушкоджень та заволодівши майном на загальну суму 480 грн.

Крім того, ОСОБА_1 заволодів грошовими коштами в сумі 340 грн. та двома банківськими картками потерпілої, які є офіційними документами.

А також, органом досудового слідства ОСОБА_2 обвинувачувався у порушенні правил адміністративного нагляду в період з 26 по 27 березня 2013 року.

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника ОСОБА_3 та засудженого ОСОБА_2 на підтримання поданих скарг, пояснення захисника ОСОБА_4 на підтримання поданої засудженим ОСОБА_1 скарги, пояснення прокурора із запереченнями проти усіх касаційних скарг, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що вони підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Згідно з вимогами п.1 ч. 1 ст. 438 КПК України підставою для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

За змістом ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 419 КПК України при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Цих вимог закону суд апеляційної інстанції під час перегляду вироку суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не дотримався.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, засуджені та захисник ОСОБА_3, не погоджуючись із вироком суду першої інстанції через неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень особам обвинувачених, подали апеляційні скарги, в яких, із наведенням відповідних обґрунтувань, захисник ОСОБА_3 та засуджений ОСОБА_2 просили його скасувати, та виправдати останнього, засуджений ОСОБА_1 - пом'якшити призначене покарання шляхом застосування ст. 69 КК України.

Суд апеляційної інстанції, зазначивши коротко в мотивувальній частині ухвали доводи апеляційних скарг засуджених та захисника, належним чином їх не перевірив, не навів переконливих мотивів для їх спростування, не зазначив обґрунтованих підстав, через які залишив їх без задоволення.

Так, під час апеляційного оскарження зокрема захисник ОСОБА_3 у поданій апеляційній скарзі зазначав про безпідставність посилання суду першої інстанції, як на доказ винуватості обвинувачених, на їх показання, отримані під час досудового розслідування, що суперечить положенням ст. 95 КПК України.

Однак суд апеляційної інстанції на зазначені доводи захисника відповіді не дав, крім того, не звернув уваги, з огляду на вимоги ст.ст. 87, 94 КПК України, на об'єктивність врахування судом першої інстанції при ухваленні обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 такого доказу, поданого стороною обвинувачення, як слідчий експеримент, проведений за участю ОСОБА_1 27 березня 2013 року без захисника, участь якого була обов'язковою.

Так само суд апеляційної інстанції не перевірив скарги захисника ОСОБА_3 та засудженого ОСОБА_2 на застосування до останнього під час досудового розслідування недозволених методів слідства, та безпідставно, на думку колегії суддів, мотивував свою відмову відсутністю в матеріалах провадження будь-яких даних щодо наявності відкритих проваджень за фактом вчинення фізичного та психологічного впливу на засудженого зі сторони працівників міліції.

Залишились не спростованими також доводи ОСОБА_2 про те, що орган досудового слідства звинуватив його в співучасті виключно через показання ОСОБА_1, надані під тиском працівників міліції, а суд першої інстанції залишив це поза увагою.

Наведене свідчить про те, що ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 419 КПК України, а тому підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 цього Кодексу з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Під час нового апеляційного розгляду суд має перевірити належним чином усі доводи, наведені в апеляційних скаргах учасників процесу, співставити їх з наявними у кримінальному провадженні доказами, яким дати юридичну оцінку з огляду на їх допустимість та достатність, перевірити доводи касаційних скарг про неправильне застосування кримінального закону, і відповідно до вимог ст. 370 КПК України ухвалити законне та обґрунтоване рішення.