Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.,

Суддів Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю виробничого підприємства "Андріївське"

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2014

у справі № 814/894/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю виробничого підприємства "Андріївське"

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Держаної податкової служби

про скасування рішень,-

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 12.03.2014 позов задоволено частково:

- скасовано частково податкове повідомлення-рішення № 0002642301 від 20.11.2012 на суму основного зобов'язання 329200,59 грн., на суму фінансових санкцій 3692,03 грн.;

- скасовано частково податкове повідомлення-рішення № 0002652301 від 20.11.2012 на суму основного зобов'язання 158981,86 грн., на суму фінансових санкцій 38238,03 грн.;

- скасовано повністю податкове повідомлення-рішення № 0002662301 від 20.11.2012.

В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2014 скасовано постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12.03.2014 в частині задоволених позовних вимог та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2014, залишивши в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом була проведена позапланова документальна виїзна перевірка з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.09.2009 по 30.06.2012, за результатами якої складено акт перевірки від 01.11.2012 № 3011/22-200/30079174.

На підставі висновків акта перевірки, відповідачем 20.11.2012 прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0002642301 про збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 396130,37 грн. (основний платіж - 347240,59 грн., штрафні санкції - 48889,78 грн.);

- № 0002652301 про збільшення позивачу грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 419281,5 грн. (основний платіж - 343301,86 грн., штрафні санкції - 75979,64 грн.);

- № 0002662301 про зменшення позивачу розміру від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 31259,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження позивачем прийнятих податкових повідомлень-рішень, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002642301 про визначення суми податку на доходи фізичних осіб у розмірі 3010,00 грн. та застосовані штрафні санкції у розмірі 1037,75 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з правомірності прийнятих відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень.

Однак, колегія суддів, переглядаючи рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку, погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову, беручи до уваги наступне.

Згідно з пп.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із абзацом третім підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту.

Аналогічне закріплене і в п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Датою виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Як було вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується висновком проведеної судової експертизи, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами - ТОВ "СМІ Миколаїв", ТОВ "Склад-Сервіс", ПП "Дана Маркет Юг", ПП ВКФ "Універсал центр", ПП "Одеська будівельне компанія", ПП "Дана Даблю",ТОВ "Мар-Та",ТОВ "Карнейл Трейд" підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку, зокрема: податковими та видатковими накладними, платіжними дорученнями, банківськими виписками.

Також, матеріалами справи підтверджується подальше використання позивачем у господарській діяльності придбаних товарів та послуг.

Слід зазначити, що чинне податкове законодавство України не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Разом з тим, оскільки під час ведення бухгалтерського та податкового обліку підприємством суми ПДВ були включені двічі до податкового кредиту, а саме: у січні 2010 року, у серпні 2010 року та у грудні 2010 року по контрагенту ТОВ "СМІ Миколаїв" суми 500 грн. та 299,90 грн., а тому такі суми неправомірно включені позивачем до податкового кредиту, що підтверджується висновком експертизи та матеріалами справи.

За наведених обставин, вірним є висновок суду першої інстанції про відсутність у податкового органу підстав для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 20.11.2012 № 0002642301 на суму основного зобов'язання 329200,59 грн. та на суму фінансових санкцій 3692,03 грн.; № 0002652301 на суму основного зобов'язання 158981,86 грн. та на суму фінансових санкцій 38238,03 грн.; та податкового повідомлення-рішення № 0002662301 від 20.11.2012.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Враховуючи вищевикладене, постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2014 підлягає скасуванню із залишенням в силі постанови Миколаївського окружного адміністративного суду від 12.03.2014.

Керуючись статтями 222, 223, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю виробничого підприємства "Андріївське" задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2014 скасувати, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12.03.2014 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .