розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 на постанову Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 22 грудня 2008 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2011 року в справі за позовом ОСОБА_5 до управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, Дніпропетровського міського управління управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, третя особа: Жовтневий районний відділ Дніпропетровського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії,

У вересні 2007 року представник позивача звернувся в суд з вказаним адміністративним позовом, в якому зазначав, що за порушення службової дисципліни, яке виразилось у невиході на службу без поважних причин, наказом т.в.о начальника управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області від 18 липня 2006 року ОСОБА_5 звільнено з органів внутрішніх справ на підставі підпункту "є" пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (114-91-п) (за порушення дисципліни).

Зазначав, що звільнення є незаконним, оскільки у зв'язку із систематичним порушенням роботодавцем законодавства про працю позивач, посилаючись на частину 3 статті 38 Кодексу законів про працю України, звернулась з рапортом до начальника управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області про звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням з 22 червня 2006 року. У зв'язку зі спливом передбаченого трудовим законодавством терміну попередження про звільнення, рапортом від 22 червня 2006 року ОСОБА_5 повідомила керівництво Жовтневого районного відділу Дніпропетровського міського управління управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області про те, що не буде виходити на службу з 23 червня 2006 року. Незважаючи на рапорт позивача про звільнення та факт припинення трудових відносин, роботодавець продовжував вважати її своїм працівником і після 22 червня 2006 року, дні невиходу на службу визнані прогулами, за що у подальшому вона була звільнена.

Крім того зазначав, що при звільненні з позивачем не проведено розрахунок у повному обсязі, зокрема, не виплачено вихідної допомоги і компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, а також не виплачено середній заробіток за весь час затримки видачі трудової книжки і затримки проведення розрахунків.

Просив суд зобов'язати управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області:

- змінити формулювання наказу від 18 липня 2006 року № 121 о/с та дату звільнення ОСОБА_5 (ОСОБА_5.) з органів внутрішніх справ за цим наказом, виклавши в ньому замість "звільнена з органів внутрішніх справ за порушення дисципліни з 18 липня 2006 року" на "звільнена з органів внутрішніх справ за власним бажанням з 22 червня 2006 року";

- зробити відповідні виправлення у трудовій книжці ОСОБА_5;

- видати вихідну допомогу у розмірі, передбаченому чинним законодавством України, але не менше тримісячного середнього заробітку, середній заробіток за весь час затримки видачі трудової книжки і затримки проведення розрахунків, грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки;

- скасувати наказ начальника Жовтневого районного відділу Дніпропетровського міського управління управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області від 30 червня 2006 року № 298 "Про покарання співробітника слідчого відділу Жовтневого районного відділу Дніпропетровського міського управління";

- спростувати поширену інформацію про порушення ОСОБА_5 трудової дисципліни у спосіб, яким така інформація була поширена;

- стягнути компенсацію за завдану моральну шкоду.

Постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 22 грудня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2011 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, представник позивача просив суд скасувати судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 01 серпня 2005 року ОСОБА_5 проходила службу на посаді слідчого слідчого відділу Жовтневого районного відділу Дніпропетровського міського управління управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області.

08 червня 2006 року вона звернулась до начальника управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області з рапортом про звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням з 22 червня 2006 року на підставі частини 3 статті 38 Кодексу законів про працю України.

22 червня 2006 року позивач подала рапорт начальнику Жовтневого районного відділу Дніпропетровського міського управління управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області й зазначила, що відповідно до частини 3 статті 38 Кодексу законів про працю України повідомила керівництво управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області про розірвання трудового договору, а тому з 23 червня 2006 року не буде виходити на службу.

22 червня 2006 року ОСОБА_5 роз'яснено порядок та умови звільнення з органів внутрішніх справ, у тому числі і молодих спеціалістів, якою вона є, про що запропоновано написати рапорт, від написання якого вона відмовилась, зазначивши, що відмовляється виходити на службу. Цього ж дня позивача попереджено, що у разі невиходу на службу без поважних причин її буде звільнено за підпунктом "є" пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (114-91-п) . Дані обставини підтверджуються актом від 22 червня 2006 року, затвердженим начальником Жовтневого районного відділу Дніпропетровського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області.

У зв'язку з невиходом ОСОБА_5 на службу без поважних причин, наказом начальника Жовтневого районного відділу Дніпропетровського міського управління управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області від 30 червня 2006 року № 298 прийнято рішення вважати прогулами дні невиходу позивача на службу з 23 червня 2006 року по день звільнення та клопотати її про звільнення з органів внутрішніх справ за підпунктом "є" пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (114-91-п) .

Наказом т.в.о начальника управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області від 18 липня 2006 року № 121 о/с ОСОБА_5 з 18 липня 2006 року звільнено з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України на підставі підпункту "є" пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (114-91-п) (за порушення дисципліни).

Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачу роз'яснено порядок та умови звільнення з органів внутрішніх справ і попереджено, що уразі невиконання зазначених вимог законодавства її буде звільнено за порушення дисципліни, проте вона свідомо не виходила на службу. Посилання на норми Кодексу законів про працю України (322-08) є помилковими, оскільки порядок проходження служби в органах внутрішніх справ регулюється спеціальним законодавством. Крім того, позивачем пропущено строк звернення до суду та відсутні підстави для його поновлення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин справи колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Порядок проходження служби в органах внутрішніх справ регулюється Законом України "Про міліцію" (565-12) , Законом України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України" (3460-15) та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Відповідно до статті 68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (114-91-п) особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 08 червня 2006 року ОСОБА_5 подала рапорт про звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням з 22 червня 2006 року, посилаючись про цьому на норми Кодексу законів про працю України (322-08) .

Суди попередніх інстанцій прийшли до обґрунтованого і законного висновку про те, що після роз'яснення відповідачем вимог спеціального законодавства, яким врегульовано звільнення з органів внутрішніх справ, позивач без поважних причин не виходила на службу, що є порушенням дисципліни.

За таких обставин, звільнивши позивача на підставі підпункту "є" пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (114-91-п) - за порушення службової дисципліни, яке виразилось у невиході на службу без поважних причин, суб'єкт владних повноважень діяв з дотримання вимог законодавства і звільнення з даних підстав є законним.

Висновок судів попередніх інстанцій щодо початку перебігу строку звернення до адміністративного суду належним чином обґрунтовано, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Судами перевірялися й не знайшли свого підтвердження доводи представника позивача щодо затримки видачі трудової книжки позивача та невчасної виплати сум, що належали позивачу при звільненні. Відсутні такі докази і у обґрунтуванні касаційної скарги.

Таким чином висновки судів попередніх інстанцій про необґрунтованість позовних вимог не суперечать обставинам справи та вимогам закону, судові рішення ухвалені з додержанням норм процесуального та матеріального права, передбачених статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для їх скасування та ухвалення нового судового рішення не вбачається.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 залишити без задоволення, а постанову Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 22 грудня 2008 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2011 року - без змін.