розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Нижньогірському районі Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11 листопада 2011 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2012 року у справі за позовом Управління Пенсійного фонду України в Нижньогірському районі Автономної Республіки Крим до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення заборгованості,

В серпні 2011 року Управління Пенсійного фонду України в Нижньогірському районі Автономної Республіки Крим звернулось до суду з позовом, в якому просило стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 суму боргу в розмірі 766,74 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11 листопада 2011 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2012 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, просив рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності та є платником страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України Нижньогірському районі Автономної Республіки Крим.

Відповідно до наданого Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованих внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до органів Пенсійного фонду України, нею самостійно розраховані внески за 2010 року у розмірі 1840,80 грн. З урахуванням часткової сплати страхових внесків в сумі 956,46 гривень, різниця несплаченої суми страхових внесків складає 884,34 гривень. Підприємцем у 2010 році був сплачений єдиний податок, відрахування від цієї сплати в рахунок сплати внесків склало 117,60 гривень. Станом на день звернення з позовом загальна сума заборгованості відповідача складає 766,74 гривень.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди виходили з обов'язковості підтвердження суми боргу вимогою про його сплату, а оскільки така не виносилася та не надсилалася відповідачу, у позивача не виникло права на звернення до суду щодо стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків.

Проте, з такими висновками погодитись не можна.

Так, відповідно до статті 17 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР державний нагляд у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснює уповноважений Президентом України центральний орган виконавчої влади.

Згідно з Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 1 березня 2001 року № 121/2001 (121/2001) (чинного на час виникнення спірних відносин) Пенсійний Фонд України (ПФУ) є центральним органом виконавчої влади.

Частинами другою та третьою статті 106 Закону № 1058-IV (чинними на час виникнення спірних відносин) передбачено, що суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами ПФУ у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.

Територіальні органи ПФУ за формою і у строки, визначені правлінням ПФУ, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Протягом десяти робочих днів із дня одержання вимоги про сплату недоїмки страхувальник зобов'язаний сплатити суми недоїмки та суми фінансових санкцій.

Страхувальник у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки, зазначеної у вимозі про сплату недоїмки, узгоджує її з органами ПФУ в порядку, встановленому управлінням ПФУ, а в разі неузгодження вимоги із органами ПФУ має право на оскарження вимоги в судовому порядку.

Про оскарження вимоги територіального органу ПФУ про сплату недоїмки до виконавчої дирекції ПФУ або в судовому порядку страхувальник зобов'язаний письмово повідомити відповідний територіальний орган ПФУ протягом трьох робочих днів із дня звернення до виконавчої дирекції ПФУ чи суду.

Узгодження вимоги територіального органу ПФУ про сплату недоїмки здійснюється на підставі заяви страхувальника, яка розглядається територіальним органом ПФУ протягом трьох робочих днів після її отримання, та поданих страхувальником документів, що свідчать про неправильність обчислення сум недоїмки, зазначених у вимозі.

У разі узгодження страхувальником вимоги про сплату недоїмки з територіальним органом ПФУ цей орган зобов'язаний у строк, визначений для розгляду заяви страхувальника про узгодження вимоги, надіслати йому узгоджену вимогу про сплату недоїмки, а страхувальник зобов'язаний сплатити узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги.

У разі якщо страхувальник, який одержав вимогу територіального органу ПФУ про сплату недоїмки і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплатив зазначену у вимозі суму недоїмки разом із застосованою до нього фінансовою санкцією, включеної до вимоги, або не узгодив вимогу з відповідним органом ПФУ, або не оскаржив вимогу в судовому порядку, а також у разі, якщо страхувальник узгодив вимогу, але не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги, відповідний орган ПФУ звертається в установленому законом порядку і подає вимогу про сплату недоїмки до відповідного підрозділу ДВС. У зазначених випадках орган ПФУ також має право звернутися до суду чи господарського суду з позовом про стягнення недоїмки. У разі звернення органу ПФУ з позовом про стягнення недоїмки до господарського суду передбачені законодавством заходи досудового врегулювання спорів не застосовуються.

Аналіз наведеної норми права дає підстави дійти висновку, що вимога про сплату недоїмки зі страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування є виконавчим документом, який підлягає виконанню ДВС.

Таке рішення може бути оскаржено в суді, якщо особа, яка звертається до суду, вважає, що її права, свободи або інтереси порушено.

Суб'єкт владних повноважень позбавлений можливості звертатися до адміністративного суду із заявами, в яких ставиться вимога про підтвердження власного рішення, яке ухвалено в межах наданих йому законом повноважень.

Мовне тлумачення частини третьої статті 106 Закону № 1058-IV дає підстави вважати, що орган ПФУ має право звернутися до суду із позовом про стягнення недоїмки у випадках, коли він не має достатніх даних для ухвалення власного рішення з цього питання.

Ураховуючи наведене, вимога про сплату недоїмки зі страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування є виконавчим документом, який підлягає виконанню ДВС, і при її наявності повторне звернення до суду про її стягнення не допускається, оскільки є рішення з цього ж питання суб'єкта владних повноважень, ухвалене в межах повноважень, наданих йому законом.

Аналогічна позиція викладена і в постанові Верховного Суду України від 03 жовтня 2013 року у справі № 21-359а13.

Отже, висновки судів у даній справі щодо відсутності підстав як таких для стягнення заборгованості зі слати страхових внесків, не ґрунтуються на нормах матеріального права й є передчасними.

Одночасно, колегія суддів вказує й на те, що, зокрема, в апеляційній скарзі (а в подальшому й у касаційній), позивач наголошував на виданні ним та направленні відповідачу у зв'язку із наявністю недоїмки зі страхових внесків вимог про її сплату від 14 квітня 2011 року та від 05 вересня 2011 року, однак, це питання залишилось поза увагою суду.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного суду України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи, що допущені судами першої та апеляційної інстанції порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати нові обставини, судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

За таких обставин, керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 227 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Нижньогірському районі Автономної Республіки Крим задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11 листопада 2011 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2012 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.