розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційними скаргами публічного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" та Дніпропетровської митниці на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2012 року у справі за позовом відкритого акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" до Криворізької митниці (правонаступник - Дніпропетровська митниця), Головного управління Державного казначейства України у м. Києві про визнання нечинним рішення, скасування картки відмови та стягнення коштів,-

У листопаді 2010 року відкрите акціонерне товариство "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" звернулося до суду з адміністративним позовом до Криворізької митниці (правонаступник - Дніпропетровська митниця), Головного управління Державного казначейства України у м. Києві та просило скасувати видану Криворізькою митницею картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № 113050000/0/00562 від 13.05.2010 року; стягнути з Державного бюджету України в особі Головного управління державного казначейства України у м. Києві на користь позивача кошти на відшкодування шкоди у вигляді надмірно сплаченого податку на додану вартість у розмірі 4312,28 грн.; стягнути з Державного бюджету України в особі Головного управління державного казначейства України у м. Києві на користь відкритого акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" кошти на відшкодування шкоди у вигляді надмірно сплаченого ввізного мита у розмірі 1026,73 гривень.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 січня 2011 року адміністративний позов задоволено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2012 року постанову суду першої інстанції скасовано в частині стягнення з Державного бюджету України в особі Головного управління державного казначейства України у м. Києві надмірно сплаченого податку на додану вартість в розмірі 4312,28 грн. та ввізного мита у розмірі 1026,73 грн. В іншій частині постанову суду залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, митний орган звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій посилаючись та порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Не погодився з рішенням суду апеляційної інстанції і позивач, та посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить його скасувати, а постанову суду першої інстанції залишити в силі.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційних скарг, проаналізувавши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, між ВАТ "Північний гірничозбагачувальний комбінат" (покупець) та фірмою Alderston GB Limited", м.Лондон Велика Британія (постачальник) укладено зовнішньоекономічний контракт за № 0212- SG02/10 від 12.02.2010 року.

Згідно з п.5.2 Контракту покупець зобов'язується здійснити оплату продукції прямим банківським переводом на рахунок продавця у розмірі 30% загальної вартості продукції авансом відповідно до рахунку наданого продавцем протягом 10 банківських днів від підписання контракту обома сторонами, та 70 % вартості продукції протягом 5 календарних днів від дати отримання повідомлення Продавця про наявність продукції на митному ліцензійному складі смт. Радушне, Україна.

Відповідно до п. 3.1. Контракту поставка продукції Продавцем здійснюється узгодженими партіями на умовах DDU - митний ліцензійний склад смт. Радушне, Україна, ІНКОТЕРМС-2000.

На виконання положень графіку поставок продукції, продавцем на адресу позивача була направлена партія товару, ціна якої була визначена у відповідності до умов специфікації та підтверджується рахунком-фактурою № 100212-015 від 12.05.2010 року.

Виходячи з положень п. 4.2. Контракту загальна вартість продукції, що поставляється, становить 2 108 644,75 євро.

Специфікацією № 1 до Контракту визначена вартість жаробетонної суміші KOTOR TO7A-1 921, 64 Євро за тону.

13.05.2010 року для митного оформлення партії товару позивачем було оформлено вантажну митну декларацію форми МД № 113050000/2010/003856 та декларацію митної вартості форми ДМВ-1 № 113050000/2010/003827. Для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товару до митного органу для митного оформлення були надані відповідні документи.

13.05.2010 року, при митному оформленні партії товару, Криворізькою митницею було прийнято рішення про визначення митної вартості товарів № 113000006/2010/000368/1 на підставі якого, стосовно придбаного позивачем у постачальника товару 13.05.2010 р. оформлено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № 113050000/0/00562, в якій зазначено, що товари не підлягають митному оформленню з причини коригування митної вартості митним органом. При визначенні митної вартості товару відповідачем-1 було застосовано шостий (резервний) метод.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з відсутності у Криворізької митниці підстав для прийняття рішення про визначення митної вартості товару одразу за шостим (резервним) методом визначення митної вартості товару без послідовного застосування попередніх п'яти, за відсутності будь-якого обґрунтування неможливості їх застосування. За таких обставин судом визнано протиправним рішення, скасовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України, та стягнуто з Державного бюджету України в особі Головного управління державного казначейства України у м.Києві на користь позивача кошти на відшкодування шкоди у вигляді надмірно сплаченого податку на додану вартість.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд фактично погодився з висновком суду про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправним рішення Криворізької митниці про визначення митної вартості товару та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України. Проте, дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову в частині позовних про стягнення з Державного бюджету України в особі Головного управління державного казначейства України у м. Києві на користь позивача коштів на відшкодування шкоди у вигляді надмірно сплаченого податку на додану вартість.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Так, згідно зі статтею 266 МК визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, може здійснюватися за такими методами: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість); 6) резервного.

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості.

Разом з тим дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До них, зокрема, належить процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості.

Однак, всупереч вищевикладеному рішення митного органу про визначення митної вартості товару не містить належного обґрунтування неможливості застосування митницею попередніх п'яти методів визначення митної вартості, також матеріалами справи не підтверджено проведення консультацій між сторонами.

Водночас, зі змісту норм пункту 14 Порядку декларування митної вартості товарів та частини четвертої статті 266 МК убачається, що позивач не зобов'язаний надавати повний перелік документів, визначених пунктом 11 зазначеного Порядку. При цьому витребування таких документів може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.

Разом з тим, витребувавши частину документів, передбачених пунктом 11 Порядку декларування митної вартості товарів, митний орган не зазначив, які саме обставини ці документи повинні підтвердити.

Відповідач не надав доказів того, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли до правильного висновку про неправомірність дій митниці щодо застосування шостого (резервного) методу визначення митної вартості товару без послідовного застосування попередніх п'яти, як це встановлено частиною п'ятою статті 266 МК України, та без обґрунтування неможливості їх застосування. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 21 листопада 2011 року (справа № 21-222а11), 06 лютого 2012 року (справи № 21-418а11, 21-375а11, 21-365а11).

Поряд з цим, відмовляючи у задоволенні позову в частині позовних вимог про стягнення з Державного бюджету України в особі Головного управління державного казначейства України у м. Києві на користь позивача коштів на відшкодування шкоди у вигляді надмірно сплаченого податку на додану вартість, апеляційний суд вірно вказав, що ПАТ "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" до митного органу у визначеному Порядком повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затв. Наказом Державної митної служби України № 618 від 20.07.2007 (z1097-07) (далі - Порядок № 618) не зверталось.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що при розгляді справи судом апеляційної інстанції були повно встановлені фактичні обставини справи, характер правовідносин сторін і вірно застосовані до них норми матеріального та процесуального права. Доводи касаційних скарг висновків апеляційного суду не спростовують.

Відповідно до ст. 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Керуючись статтею 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів -

Касаційні скарги публічного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" та Дніпропетровської митниці залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2012 року - без змін.