розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Одеської міської ради, третя особа - ОСОБА_4, про визнання протиправним та часткове скасування рішення,

У лютому 2010 року ОСОБА_2 звернувся до Зарічного районного суду м. Суми з позовом до Одеської міської ради, третя особа - ОСОБА_4, про визнання протиправним та часткове скасування рішення.

Постановою Зарічного районного суду м. Суми від 01.09.2011 року позовні вимоги ОСОБА_2 було задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Одеської міської ради від 26.01.2001 року № 2070-ХХІІІ у частині передачі в приватну власність 0,0442 га земельної ділянки ОСОБА_4

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 було задоволено. Постанову Зарічного районного суду м. Суми від 01.09.2011 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 - відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3, не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на допущені судом порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2014 року та залишити в силі постанову Зарічного районного суду м. Суми від 01.09.2011 року.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не надають підстав, які передбачені статтями 225 - 229 Кодексу адміністративного судочинства України для зміни чи скасування судового рішення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_5 є власником частини домоволодіння по АДРЕСА_1.

При переході права власності на частину домоволодіння по АДРЕСА_1 до нього у користування перейшла частина земельної ділянки, яка знаходиться під частиною будинку та яка необхідна для його обслуговування.

03.09.1998 року ОСОБА_5 заповів все своє майно ОСОБА_6

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 помер.

18.03.1999 року ОСОБА_6 подав заяву до нотаріальної контори на прийняття спадщини. Факт прийняття спадщини ОСОБА_6 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 підтверджується листами Третьої Одеської державної нотаріальної контори від 18.03.2008 року № 2032 та від 16.08.2008 року № 5659.

28.05.2008 року ОСОБА_6 заповів все своє майно, яке належало йому на момент смерті ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_6 помер.

Рішенням Одеської міської ради від 26.01.2001 року передано у приватну власність земельну ділянку площею 0, 213 га. ОСОБА_7 та земельну ділянку площею 0, 0442 га. ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель.

Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (v007p710-09) (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) вказав, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Відповідно до частини першою статті 125 Земельного кодексу України, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Судом апеляційної інстанції відмовлено у задоволенні позову. Оскільки ОСОБА_4 було реалізовано рішення Одеської міської ради від 26.01.2001 року шляхом отримання державного акту на право власності на земельну ділянку. Отже, оскаржуване рішення, яке є актом індивідуальної дії, вичерпало свою юридичну силу після реалізації, а саме після одержання власниками земельної ділянки документів, що посвідчують право власності та його державної реєстрації.

Таким чином, після оформлення відповідно до чинного законодавства права власності на земельну ділянку виник спір про право цивільне.

Відповідно до частини 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно із вищевказаними нормами права, особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

В розумінні Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.

Враховуючи вимоги Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , особа повинна довести факт порушення її прав чи охоронюваних законом інтересів оскаржуваним рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.

Із наведених положень вбачається, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення Одеської міської ради від 26.01.2001 року в частині передачі у приватну власність 0,0442 га земельної ділянки ОСОБА_4

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції є законним і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в ньому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Одеської міської ради, третя особа - ОСОБА_4, про визнання протиправним та часткове скасування рішення - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту прийняття та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, передбаченому статтями 235 - 244 Кодексу адміністративного судочинства України.