розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду справу за касаційною скаргою державної фінансової інспекції у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2014 року у справі № 813/6575/13-а за позовом виконавчого комітету Львівської міської ради до державної фінансової інспекції у Львівській області про визнання протиправними та скасування вимог, -

У серпні 2013 року Виконавчий комітет Львівської міської ради звернувся в суд з позовом до Державної фінансової інспекції у Львівській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати вимоги Державної фінансової інспекції у Львівській області, що викладені у листі від 25.07.2013 року № 08/13м/5734 "Про усунення недоліків та порушень за наслідками ревізії".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не вправі застосовувати заходи відповідальності, оскільки проведена фінансовою інспекцією позапланова перевірка була здійснена за зверненням правоохоронного органу, і у випадку виявлення контролюючим органом правопорушень відповідач повинен був надіслати матеріали ревізії до правоохоронних органів для прийняття ними відповідного рішення, а не самостійно застосовувати заходи впливу.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2014 року, позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано вимоги Державної фінансової інспекції у Львівській області від 25.07.2013 року № 08-13м/5734 "Про усунення недоліків та порушень за наслідками ревізії".

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями Державна фінансова інспекція у Львівській області звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та закрити провадження у справі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права до вирішення спірних правовідносин, вивчивши доводи касаційної скарги, колегія суддів знаходить підстави до її часткового задоволення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною фінансовою інспекцією у Львівській області на виконання ухвали Галицького районного суду м. Львова від 21.05.2013 року про надання дозволу на проведення позапланової виїзної документальної ревізії та ухвали Галицького районного суду м. Львова від 07.06.2013 року про надання дозволу на продовження позапланової виїзної документальної ревізії, проведено позапланову перевірку окремих питань фінансово-господарської діяльності виконавчого комітету Львівської міської ради за період з 01.12.2012 року по 31.05.2013 року, за результатами якої відповідачем складено акт від 14.06.2013 року № 08-22/17, що міститься в матеріалах справи.

На підставі складеного акту за результатами ревізії, листом від 25.07.2013 року № 08-13м/5734 "Про усунення недоліків та порушень за наслідками ревізії", відповідачем поставлено вимоги наступного змісту:

- опрацювати матеріали ревізії та розглянути питання притягнення до відповідальності винних осіб;

- в ході ревізії встановлено, що укладання договорів № 1-6 від 14.12.2012 року суперечить п. 6 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 року № 1952-ІV, ч. 3 ст. 331 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року № 435-ІV та п. 4 "Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 року № 1198 (1198-2011-п) , в частині: ступінь готовності незавершеного будівництва на момент укладення договорів був менше 75%, об'єкт незавершеного будівництва не введено в експлуатацію до кінця 2012 року, що згідно із ст. 203 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року № 435-ІV та ст. 207 Господарського кодексу України від 16.01.2003 року № 436-ІV, може бути підставою для визнання їх недійсними, у зв'язку з чим постановлено вимогу при укладені договорів дотримуватись надалі норм чинного законодавства.

Задовольняючи позов суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач відповідно до положення п. 48 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 року № 550 (550-2006-п) (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) мав передати матеріали ревізій у визначені в п. 46 цього Порядку строки до правоохоронного органу і не вправі був скеровувати позивачеві оскаржувані вимоги, оскільки скерування зазначених вимог призвело до звернення позивача до суду для їх оскарження, в результаті чого це може мати вплив на розслідування кримінальної справи.

При цьому, суди першої та апеляційної інстанції визнали недопустимим дослідження у даній справі будь-яких фактичних обставин, оскільки такі обставини у подальшому можуть стати преюдиційними і вплинути на результати розслідування кримінальної справи, для чого відповідачу і було доручено провести ревізію у позивача.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла думки, висновки судів першої та апеляційної інстанції не ґрунтуються на законі, оскільки за правилами пунктів 45, 46 зазначеного Порядку у міру виявлення ревізією порушень законодавства посадові особи органу державної контрольно-ревізійної служби, не чекаючи закінчення ревізії, мають право усно рекомендувати керівникам об’єкта контролю невідкладно вжити заходів для їх усунення та запобігання у подальшому. Якщо ж вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, контролюючим органом у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього – не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об’єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

Таке правило відповідає положенням ст. 10 Закону № 2939-XII "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", п. 7 якої закріплює право контролюючого органу пред’являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів.

У п. 48 Порядку проведення інспектування, передбачено, що у разі проведення ревізії на підставі звернення правоохоронних органів матеріали таких ревізій у визначені в пункті 46 цього Порядку строки передаються до правоохоронних органів. Про результати розгляду матеріалів ревізії (крім проведених за порушеними кримінальними справами) правоохоронні органи повідомляють контролюючому органу протягом 10 робочих днів після прийняття відповідного рішення.

Порядок взаємодії між органами державної контрольно-ревізійної служби та органами прокуратури, внутрішніх справ і Служби безпеки України, затверджений на виконання Закону № 2939-XII (2939-12) та Порядку проведення інспектування наказом Головного контрольно-ревізійного управління України, Міністерства внутрішній справ України, Служби безпеки України, Генеральної прокуратури України від 19 жовтня 2006 року № 346/1025/685/53 ( зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за № 1166/13040 (z1166-06) ; у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі – Порядок взаємодії), розмежовує дві форми взаємодії між органами державної контрольно-ревізійної служби та правоохоронними органами в процесі виконання покладених на ці органи завдань, з’ясуванні питань фактів порушень законодавства у фінансово-господарській діяльності підконтрольних установ. По-перше, це проведення контролюючим органом самостійно ревізій за зверненнями правоохоронних органів (порядок призначення і організації врегульований в розділі 2, пункти 2.1–2.12 цього Порядку); і по-друге – залучення працівників контролюючого органу за зверненнями правоохоронних органів для участі в перевірках як спеціалістів (розділ 3, пункти 3.1– 3.2 Порядку взаємодії).

При цьому в абзаці восьмому пункту 3.1 Порядку взаємодії встановлено, що лише у випадках (за матеріалами) участі працівників контролюючого органу як спеціалістів у перевірках, що проводилися правоохоронними органами, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів контролюючим органом не направляються, заходи щодо стягнення в судовому порядку коштів або припинення бюджетного фінансування і кредитування у випадках, передбачених статтею 11 Закону № 2939-XII, не вживаються, протоколи про адміністративне правопорушення не складаються.

У випадку проведення ревізії за зверненням правоохоронного органу абзац четвертий пункту 5.4 Порядку взаємодії прямо встановлює обов’язок контролюючого органу при передачі ревізійних матеріалів в листі до органу, який запитував інспектування, зазначити, які заходи для усунення порушень законодавства та відшкодування матеріальної шкоди (збитків) ужито контролюючим органом та керівництвом об’єкта контролю.

Відповідно до правової позиції колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у справі № 21-435а13 від 10 грудня 2013 року, передбачене в п. 48 Порядку проведення інспектування і пункті 5.2 Порядку взаємодії правило, за якого при проведенні ревізії на підставі звернення правоохоронного органу матеріали ревізії передаються до правоохоронного органу, не позбавляє контролюючий орган можливості реалізації визначеного п. 7 ч. 1 ст. 10 Закону № 2939-XII права направляти за результатами проведених ревізій загальнообов’язкові для виконання вимоги керівництву підконтрольних установ з метою усунення виявлених порушень законодавства, порядку ефективного використання коштів і майна, належного державі чи територіальним громадам, забезпечення чого є метою діяльності цих органів згідно з положеннями ст. 2 цього Закону.

Отже ухвалені по справі рішення не встановили дійсний характер спірних правовідносин, що виникли між сторонами та неправильно застосовані норми матеріального права до вирішення вказаних правовідносин, а тому висновок суду про задоволення позовних вимог є передчасним.

Враховуючи, що касаційна інстанція відповідно до вимог ст. 220 КАС України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів Вищого і адміністративного суду України вбачає за необхідне судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно повно та всебічно з'ясувати всі обставини справи, вірно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Відповідно до ст. 227 КАС України підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з направленням справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) колегія суддів Вищого адміністративного

Касаційну скаргу державної фінансової інспекції у Львівській області задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2014 року по справі № 813/6575/13-а скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.