розглянувши у судовому засіданні касаційні скарги Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного Управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2014 року

у справі № 2а-9875/12/2670

за позовом ОСОБА_5

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного Управління Міндоходів у м. Києві, Головного Державного казначейства України у м. Києві,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Коновал Зулейха Фаатівна,

про визнання бездіяльності протиправною, стягнення з бюджету помилково сплачених коштів та зобовязання вчинити певні дії,

ОСОБА_5 звернулась в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі ДПІ у Святошинському районі), Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного Управління Міндоходів у м. Києві (далі ДПІ у Голосіївському районі), Головного Державного казначейства України у м. Києві, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Коновал Зулейха Фаатівна, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:

- визнати протиправною відмову Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва у поданні висновку до Управління Державного казначейства у Святошинському районі м. Києва;

- визнати протиправною відмову Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва у поданні висновку до Управління Державного казначейства у Голосіївському районі м. Києва;

- стягнути з місцевого бюджету Святошинського району м. Києва помилково сплачений податок з доходів фізичних осіб ОСОБА_5 у розмірі 19 182, 00 грн.;

- зобов'язати Головне управління Державного казначейства України у м. Києві виплатити ОСОБА_5 грошові кошти в розмірі 19 182, 00 грн. шляхом видачі готівкових коштів за чеком.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 вересня 2012 року у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 вересня 2012 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва щодо неподання висновку до управління Державного казначейства у Святошинському районі м. Києва.

Визнано протиправною відмову Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва у поданні висновку до Управління Державного казначейства у Голосіївському районі м. Києва;

Стягнуто з місцевого бюджету Святошинського району м. Києва помилково сплачений податок з доходів фізичних осіб ОСОБА_5 у розмірі 19 182, 00 грн.;

Зобовязано Головне управління Державного казначейства України в м. Києві виплатити ОСОБА_5 грошові кошти в розмірі 19 182, 00 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, ДПІ у Святошинському районі та ДПІ у Голосіївському районі подали касаційні скарги, в яких просили його скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовити, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши представника позивача та представника ДПІ у Святошинському районі, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 19 березня 2012 року затверджено мирову угоду по цивільній справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_5, ОСОБА_8, третя особа Головне управління юстиції в м. Києві, про визнання свідоцтва недійсним.

Вказаною ухвалою між сторонами, які є спадкоємцями після смерті ОСОБА_9 та ОСОБА_10: ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_8, розподілено спадкове майно.

При цьому, ОСОБА_5, ОСОБА_8, як доньки, є спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_9 та ОСОБА_10

Так, зазначеною ухвалою за ОСОБА_8, зокрема, визнано право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, а за ОСОБА_5 також визнано право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

19 червня 2012 року між ОСОБА_8, ОСОБА_5 з одного боку та ОСОБА_11, ОСОБА_12 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.

Відповідно до п.2.1 вказаного договору купівлі-продажу, ОСОБА_8 отримала 640 360,00 грн., а ОСОБА_5 383 640,00 грн.

Вказаний договір купівлі-продажу посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коновал З.Ф.

Передумовою до посвідчення договору нотаріусом була поставлена вимога про сплату продавцями 5% ціни договору. При цьому нотаріус послалась на вимоги пунктів 167.2, 172.2 Податкового кодексу України (2755-17) (далі ПК України (2755-17) ).

У зв'язку з цим позивачем було сплачено податок на доходи фізичних осіб у розмірі 19 182,00 грн.

Вважаючи, що ці кошти сплачені помилково, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості, зазначивши, що позивачем правомірно сплачено до місцевого бюджету 5% ціни договору продажу нерухомого майна, в якості податку на доходи фізичних осіб у розмірі 19 182,00 грн., оскільки такий податок не сплачувався позивачем при отриманні даного нерухомого майна у спадок.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції не погодившись з висновком суду першої інстанції дійшов висновку про невірне застосування норм матеріального права, а саме ст. 172 ПК України.

Висновки судів попередніх інстанцій є передчасними, зроблені при неповному зясуванні судами обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернулась із заявами від 7 липня 2012 року до ДПІ у Святошинському районі, та від 9 липня 2012 року до ДПІ у Голосіївському районі про повернення помилково сплаченої суми грошових коштів, посилаючись на положення ст. 43 Податкового кодексу України та Порядку взаємодії органів державної податкової служби, місцевих фінансових органів та органів Державного казначейства України в процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України від 21 грудня 2010 року № 974/1597/499 (z1386-10) (далі Порядок).

Відповідно до п. 43.1 ст. 43 Податкового кодексу України помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

П. 43.3 ст. 43 Податкового кодексу України передбачено, що обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

Аналогічні позиція закріплена і в п. 5 Порядку.

При вирішенні спору судом першої інстанції залишено поза увагою положення ст. 172 ПК України, згідно з яким умова щодо перебування майна у власності платника податку понад три роки не розповсюджується на майно, отримане таким платником у спадщину.

Судами попередніх інстанцій в ході розгляду даної справи не досліджено питання дотримання позивачем умов, встановлених чинним законодавством України, за яких здійснюється повернення помилково сплачених сум грошового зобовязання, протиправності бездіяльності чи дій ДПІ у Святошинському районі, ДПІ у Голосіївському районі, не надано належної оцінки всім заявленим позивачем вимогам з обґрунтуванням положеннями чинного законодавства.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції не мотивував своє рішення в частині протиправності бездіяльності чи дій, зобовязання вчинити певні дії відповідачів.

Вказані обставини відповідно до ч. 1 ст. 138 КАС України входять до предмета доказування при розгляді судом даної категорії адміністративних спорів.

Так, згідно цієї норми предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Обставини, що підтверджують або спростовують факт наявності у позивача права на повернення помилково сплачених коштів, протиправності бездіяльності чи дій відповідачів не можуть вважатися встановленими з огляду на те, що оцінка доказів у справі зроблена без дотримання вимог ст. 86 КАС України.

Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Ч. 1 ст. 69 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Суди попередніх інстанцій зазначені вимоги процесуального закону порушили, оскільки не зясували повно і всебічно обставин справи.

Обовязок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного зясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами ст. 7, ч. 4, 5 ст. 11 КАС України.

Відповідно до ст. 11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для зясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає (частини четверта, пята зазначеної статті).

Згідно із ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ч. 1 ст. 220 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Таким чином, неповне зясування судами дійсних обставин справи та допущені порушення норм процесуального права є підставною для скасування ухвалених рішень та направлення справи на новий розгляд.

Згідно зі ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки неповноту встановлення обставин у справі допущено обома судовими інстанціями, то справа направляється до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, належним чином перевірити доводи сторін щодо виконання позивачем умов, передбачених чинним законодавством України, для повернення помилково сплаченої суми грошового зобов'язання, протиправності дій чи бездіяльності відповідачів, дати оцінку як вже приєднаним до справи доказам, так і новим доказам, що будуть виявлені в судовому розгляді справи, з дотриманням вимог ст. 86 КАС України та зробити юридично правильний висновок щодо прав і обов'язків сторін.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційні скарги Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного Управління Міндоходів у м. Києві задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 вересня 2012 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.