розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України у м. Луцьку Волинської області на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 28.11.2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2015 року у справі за позовом управління Пенсійного фонду України у м. Луцьку Волинської області до Відкритого акціонерного товариства "Завод "Полімер" про стягнення заборгованості,

У жовтні 2014 року управління Пенсійного фонду України у м. Луцьку Волинської області звернулося до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Завод "Полімер" про стягнення заборгованості.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 28.11.2014 року позовні вимоги управління Пенсійного фонду України у м. Луцьку Волинської області до Відкритого акціонерного товариства "Завод "Полімер" в частині позовних вимог про стягнення фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за період з січня 2014 року по квітень 2014 року включно у розмірі 38283,28 грн. залишено без розгляду.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2015 року апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у м. Луцьку Волинської області було залишено без задоволення, а ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 28.11.2014 року без змін.

У касаційній скарзі управління Пенсійного фонду України у м. Луцьку Волинської області, не погоджуючись з даними рішеннями, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 28.11.2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2015 року та ухвалити постанову про задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга управління Пенсійного фонду України у м. Луцьку Волинської області задоволенню не підлягає, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не надають підстав, які передбачені статтями 225 - 229 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) для зміни чи скасування судового рішення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні правовідносини виникли з приводу відшкодування Відкритим акціонерним товариством "Завод "Полімер" витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за 2014 рік.

Частиною 15 статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", страховими внесками є кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Поняття відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій розкрито у пункті 2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) та означає внесення підприємствами та організаціями коштів, призначених на оплату праці до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Виходячи з аналізу вищезазначених норм, страхові внески до 2011 року (тобто до введення єдиного соціального внеску) сплачувалися за працівників, які фактично працюють на підприємстві та які не вийшли на пенсію (застрахованих осіб), а відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій сплачується за осіб, для яких вже настав страховий випадок непрацездатність у звязку з досягненням пільгового пенсійного віку.

Після настання страхового випадку сплата страхових внесків (або єдиного соціального внеску) за застраховану особу припиняється, натомість, якщо пенсіонер вийшов на пенсію на пільгових умовах, він втрачає статус застрахованої особи, а підприємство починає відшкодовувати витрати на виплату та доставку пільгової пенсії.

Саме поняття "страховий внесок" не може застосовуватися до виплат, які здійснюються щодо пенсіонерів (в тому числі пільгових пенсій), оскільки для цих осіб вже настав страховий випадок у звязку з досягненням пільгового пенсійного віку, призначено виплату страхового відшкодування у вигляді пенсії, а тому вони втратили статус застрахованих осіб.

Відтак, за пенсіонерів не можуть сплачуватися страхові внески, оскільки страховий випадок для них вже настав, а обчислення страхового стажу припинилося, так само як за працюючих застрахованих осіб не може сплачуватися відшкодування на виплату та доставку пільгової пенсії, оскільки для них не настав страховий випадок, а відповідно й право на вихід на пільгову пенсію.

При цьому, на відміну від страхових внесків, які нараховуються в процентному відношенні до заробітної плати працівника, підприємство відшкодовує пільгову пенсію пропорційно пільговому стажу пенсіонера на цьому підприємстві, тобто перебирає на себе зобовязання Пенсійного фонду України з пенсійного забезпечення цих осіб.

Отже, поняття "страхові внески" та "відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій" розрізняються як за своїм змістом та порядком обчислення, так і за особою, за яку ці внески сплачуються страхові внески сплачуються за працездатну особу, а пільгові пенсії відшкодовуються за пенсіонера, який отримав право на вихід на такий вид пенсії, а тому ці поняття є відмінними за своєю правовою природою та взаємовиключними.

Вищевикладене свідчить про те, що правила частини 15 статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" стосуються лише недоїмки зі сплати страхових внесків, однак витрати на виплату та доставку пільгових пенсій за своєю правовою природою не є страховими внесками, а тому й не підпадають під визначення "недоїмка" в розумінні цього Закону.

Отже, на дані правовідносини поширюються загальний строк звернення до адміністративного суду, визначений частиною 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно із статтею 100 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Пунктом 9 частини 1 статті 155 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо позовну заяву подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

Враховуючи, що управління Пенсійного фонду України у м. Луцьку звернулося до суду з даним позовом 27.10.2014 року, що підтверджується відбитком поштового штемпеля та квитанцією Укрпошти, позовні вимоги в частині стягнення пільгових пенсій за період з січня 2014 року по квітень 2014 року заявлені з пропуском строків звернення до суду, оскільки останній день предявлення вимоги за квітень 2014 року (строк сплати до 25 квітня 2014 року включно) є 26.10.2014 року.

Оскільки, позовні вимоги в частині стягнення фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за період з січня 2014 року по квітень 2014 року включно у розмірі 38283,28 грн. заявлені з пропуском встановленого частиною 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, а позивачем не було надано клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням поважності причин пропуску даного строку, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов вірного висновку, залишивши в цій частині позовні вимоги без розгляду.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в них повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України у м. Луцьку Волинської області залишити без задоволення, а ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 28.11.2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2015 року у справі за позовом управління Пенсійного фонду України у м. Луцьку Волинської області до Відкритого акціонерного товариства "Завод "Полімер" про стягнення заборгованості без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту прийняття та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, передбаченому статтями 235 - 244 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .