Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Бутенка В.І (доповідач), Олексієнка М.М., Швеця В.В.,

розглянувши в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до військової частини А2622 про визнання дій неправомірними та зобов'язання видати речове майно, -

У листопаді 2013 року позивач звернувся до суду із позовом, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невидачі належного речового майна та зобов'язати відповідача видати йому належне речове майно на суму 7599,69 грн. відповідно до довідки від 01.11.2013 року № 30 про вартість речового майна, що підлягало видачі.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 4 грудня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2014 року, позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо невидачі позивачу належного речового майна.

Зобов'язано відповідача видати позивачу належне речове майно згідно довідки від 01.11.2013 року № 30 про вартість речового майна, що підлягало видачі при звільненні в запас.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення цих судів і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач проходив службу у Збройних Силах України та наказом Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України від 22.10.2013 року № 716 звільнений з військової служби у запас за п. "г" ч. 6 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" (у звязку із скороченням штату або проведення організаційних заходів - у разі неможливості використання на службі) з правом носіння військової форми одягу.

Наказом командира військової частини А2093 від 31.10.2013 року позивача виключено зі списків особового складу військової частини А2093, всіх видів забезпечення та з речового забезпечення при військовій частині А2622.

На звернення позивача у листопаді 2013 року із запитом до відповідача щодо отримання інформації про наявність і видачу зі складу військової частини А2622 речового майна відповідно до переліку, визначеного довідкою від 01.11.2013 року № 30, відповідач відмовив у такій видачі у зв'язку з відсутністю на складі військової частини А2622 зазначеного майна.

Після звільнення з військової служби позивач грошової компенсації замість речового майна не отримував.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач має право на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно до моменту набуття чинності Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" (1459-14) , тобто до 11 березня 2000 року, та за період, починаючи з дати набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (v010p710-08) , оскільки відповідач порушував терміни забезпечення позивача речовим майном під час проходження військової служби і не виплатив йому грошову компенсацію за неотримане речове майно при звільненні.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна з таких підстав.

Згідно ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Всупереч вимог ст. 159 КАС України висновки судів попередніх інстанцій не ґрунтуються на законі.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року; далі Закон № 2011-ХІІ (2011-12) ) військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Згідно статті 2 Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" від 17 лютого 2000 року № 1459-ІІI дію ч. 2 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" зупинено у частині одержання військовослужбовцями за їх бажанням грошової компенсації за неодержане речове майно. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб" від 3 листопада 2006 року № 328-V (328-16) ст. 9 Закону № 2011-ХІІ викладено в новій редакції, а також цей Закон доповнено статтею 9-1 (у редакції, чинній до 1 січня 2008 року), якою було передбачено, зокрема, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.

При цьому положення ч. 2 ст. 9-1 Закону № 2011-ХІІ регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і не поширюються на військовослужбовців, звільнених з військової служби.

Отже, на момент звернення позивача для отримання грошової компенсації замість речового майна Закон № 2011-XII (2011-12) не передбачав такого права для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, а пункт 27 Положення про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444 (1444-2004-п) , не підлягає застосуванню, оскільки суперечить положенням Закону № 2011-XII (2011-12) .

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2014 року (справа № 21-253а14), але суди першої та апеляційної інстанцій цих вимог не врахували.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або проведення додаткової перевірки доказів, обставини встановлені повно та правильно, але допущена помилка в застосуванні норм матеріального права, суд касаційної інстанції згідно зі статтею 229 КАС України скасовує рішення судів першої та апеляційної інстанції і ухвалює нове рішення про відмову в задоволенні даного позову .

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 229, 230, 231 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу військової частини А 2622 задовольнити частково.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 4 грудня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2014 року скасувати і прийняти нову постанову.

В задоволенні позову ОСОБА_4 до військової частини А2622 про визнання дій неправомірними та зобов'язання видати речове майно відмовити.

постанова набирає законної сили через пять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.