за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі міста Києва про зобов'язання здійснити перерахунок пенсії за віком, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою представника позивача - ОСОБА_2 на постанову Оболонського районного суду міста Києва від 10 лютого 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2015 року,

У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі міста Києва про зобов'язання здійснити перерахунок пенсії за віком.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що до 17 лютого 2014 року він перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві та отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) .

З 14 жовтня 2014 року позивачу призначено за його заявою пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) , при цьому розмір його пенсії за віком розрахований з застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2007 рік (1197 гривень 91 копійок) з посиланням на частину 3 статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідно до якої при переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині 1 статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Проте позивач вважає, що при призначенні йому пенсії за віком підлягає застосуванню середня заробітна плата, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, відповідно до частини 2 статті 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки при призначенні йому пенсії за вислугу років пенсія обчислювалася в процентному відношенні від відповідних сум грошового забезпечення і показник середньої заробітної плати при її призначенні не застосовувався. Крім того, за призначенням пенсії за віком він звернувся вперше, тому в даному випадку не йде мова про переведення з одного виду пенсії на інший.

На підставі викладеного, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, позивач просив визнати протиправними дії відповідача щодо застосування показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2007 рік при призначенні йому пенсії за віком; зобов'язати відповідача здійснити перерахунок пенсії за віком з застосуванням середньої заробітної плати, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, відповідно до частини 2 статті 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" починаючи з 17 лютого 2014 року.

Постановою Оболонського районного суду міста Києва від 10 лютого 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2015року, у задоволенні позову відмовлено повністю.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, просив скасувати їх судові рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, Оболонський районний суд міста Києва, з позицією якого погодився також і Київський апеляційний адміністративний суд, виходив з того, що дії пенсійного фонду є правомірними, оскільки здійснюючи переведення позивача на пенсію за віком згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) відповідач правомірно застосував середню заробітну плату у середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачено страхові внески за 2007 рік, оскільки первинне призначення пенсії позивачу відбулося у 1993 році, а відповідно до положення частини другої статті 40 Закону № 1058-ІV показник середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, є незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується із такими висновками судів і вважає їх рішення необґрунтованими та помилковими, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 26 жовтня 1993 року позивачу була призначена пенсія за вислугу років відповідно до Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХП "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) (далі - Закон № 2262-ХП (2262-12) ). Позивач перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві.

Відповідно до атестату № 324 про зняття з обліку позивачу виплату пенсії за вислугу років згідно Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) було припинено у зв'язку з переходом на пенсію за іншим законом.

17 лютого 2014 року позивач звернувся до Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі міста Києва з заявою про призначення йому пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) .

З 17 лютого 2014 року позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Оболонському районі міста Києва та отримує пенсію за віком згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) (далі - Закон № 1058-ІV (1058-15) ).

З відповіді відповідача від 14 жовтня 2014 року вбачається, що при переведенні позивача з пенсії за вислугу років на пенсію за віком згідно його заяви від 17 лютого 2014 року застосовано показник середньої заробітної плати у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено внески за 2007 рік, з урахуванням положень постанови КМУ від 23 квітня 2012 року №327 (327-2012-п) .

Статтею 1 Закону № 2262-ХІІ встановлено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Військовослужбовці, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, які стали інвалідами за умов, передбачених цим Законом, набувають право на пенсію по інвалідності.

Члени сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти, мають право на пенсію в разі втрати годувальника.

Відповідно до статті 1- 1 Закону № 2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України (254к/96-ВР) і складається з цього Закону, Закону № 1058-ІV (1058-15) та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.

Згідно зі статтею 7 Закону № 2262-ХІІ військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором.

У частині першій статті 9 Закону № 1058-ІV передбачено, що за рахунок коштів ПФУ в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Частиною третьою статті 45 цього Закону встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами ПФУ.

При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 Закону № 1058-IV, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Якщо особа після призначення пенсії по інвалідності продовжувала працювати та набула не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі, при переведенні вперше з пенсії по інвалідності на пенсію за віком застосовується середня заробітна плата (дохід), визначена частиною другою статті 40 цього Закону для призначення пенсії.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що частиною третьою статті 45 Закону № 1058-ІV регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом № 1058-ІV (1058-15) , однак у випадку із заявою ОСОБА_1 мало місце призначення іншої пенсії за іншим законом.

Так, ОСОБА_1 було призначено пенсію відповідно до Закону № 2262-ХІІ (2262-12) , котрий передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а за призначенням пенсії відповідно до Закону № 1058-ІV (1058-15) він звернувся вперше. Крім того, після звільнення з органів внутрішніх справ позивач продовжував працювати та сплачував у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

За таких обставин суди попередніх інстанцій безпідставно прийшли до висновку про застосування у цій справі частини третьої статті 45 Закону № 1058-ІV.

Подібна правова позиція була також висловлена Верховним Судом України у постанові від 31 березня 2015 року у справі № 21-612а14, яка, відповідно до приписів статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов'язковою для всіх судів України.

Статтею 159 Кодексу адміністративного суду України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладених обставин прийняті з порушенням норм матеріального права судові рішення у цій справі не можуть вважатися законними та обґрунтованими, а тому повинні бути скасованими.

За встановленим частиною другою статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України правилом, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини четвертої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи те, що допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення матеріального і процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, їх рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 159, 223, 227, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_2 - представника ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Оболонського районного суду міста Києва від 10 лютого 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2015року у цій справі скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.