за позовом Долинського районного центру зайнятості Кіровоградської області до ОСОБА_1 про стягнення виплаченої допомоги по безробіттю, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Долинського районного центру зайнятості Кіровоградської області на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2015 року,

Долинський районний центр зайнятості Кіровоградської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення виплаченої допомоги по безробіттю в сумі 9901 гривень 36 копійок.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2014 року, яка залишена без зміни ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2015 року, відмовлено у відкритті провадження у справі оскільки справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Долинський районний центр зайнятості Кіровоградської області, не погоджуючись з прийнятими рішеннями, звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені рішення та направити справу для продовження розгляду.

В якості обґрунтування своїх доводів позивач вказує на те, що статтею 39 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" передбачено, що спори, які виникають із правовідносин за цим Законом, вирішуються в судовому порядку.

Долинський районний центр зайнятості Кіровоградської області під час стягнення з відповідача допомоги по безробіттю незаконно отриманої внаслідок умисного невиконання своїх обов`язків та зловживання ними, діє як суб`єкт владних повноважень, а тому цей спір є публічно-правовим.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Із таким висновком колегія суддів не може погодитися виходячи з наступного.

Згідно з частиною 2 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім тих, для яких законом установлено інший порядок судового вирішення.

У пункті першому частини 1 статті 3 цього Кодексу справу адміністративної юрисдикції визначено, як переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень

Пунктом п'ятим частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори зокрема за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, установлених законом.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" відповідно до пункту 7 частини першої статті 3 цього ж Кодексу означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

За змістом частини 4 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень може звернутись з адміністративним позовом до фізичної особи у випадках, установлених законом.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про зайнятість населення" формування та реалізацію державної політики у сфері зайнятості населення забезпечують у межах своїх повноважень Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади у сфері соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування.

Головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та реалізації державної політики у сфері зайнятості населення є центральний орган виконавчої влади у сфері соціальної політики.

Основні напрями реалізації державної політики у сфері зайнятості населення розробляються на підставі основних прогнозних параметрів соціально-економічного розвитку України, державних, галузевих та регіональних програм у частині їх впливу на сферу зайнятості населення, на розвиток трудового потенціалу з визначенням механізму їх реалізації.

Координацію і контроль за виконанням основних напрямів реалізації державної політики у сфері зайнятості населення здійснює центральний орган виконавчої влади у сфері соціальної політики за участю центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції.

Відповідальність за виконання основних напрямів реалізації державної політики у сфері зайнятості населення покладається на міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські державні адміністрації, органи місцевого самоврядування. Законом України "Про зайнятість населення" (5067-17) встановлено, що видами соціальних послуг є:

- професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, у тому числі в навчальних закладах державної служби зайнятості, на підприємствах, в установах, організаціях.

- пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних; фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, тощо.

Безробітними визнаються особи віком від 15 до 70 років, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування. У разі неможливості надати підходящу роботу безробітному може бути запропоновано пройти професійну перепідготовку або підвищити свою кваліфікацію.

Особи, визнані у встановленому порядку безробітними, мають право на одержання допомоги по безробіттю.

Розміри та умови надання матеріального забезпечення на випадок безробіття визначаються Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (1533-14) .

Згідно із частиною 1 статті 4 Закону України "Про зайнятість населення" до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, що навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах та поєднують навчання з роботою.

Частиною 2 статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" встановлено, що застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг, а відповідно до пункту 3 цієї статті Закону сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Відповідно до пункту 6.14 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20 листопада 2000 року № 307 (z0915-00) , якщо під час одержання допомоги по безробіттю безробітний своєчасно не подав відомості про обставини, що впливають на умови її виплати, з безробітного стягується сума виплаченої допомоги по безробіттю з моменту виникнення цих обставин.

Пунктами 6, 8 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 60/62 від 13 лютого 2009 року (z0232-09) встановлено, що у разі встановлення центром зайнятості відповідно до цього Порядку належності безробітної особи до категорії зайнятих така особа знімається з обліку як безробітна в установленому законодавством порядку та повертає суму незаконно отриманого матеріального забезпечення і вартості наданих соціальних послуг з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати матеріального забезпечення та надання соціальних послуг.

У разі відмови особи повернути кошти, а також у разі неповернення їх у встановлений строк стягнення таких коштів здійснюється у судовому порядку відповідно до законодавства.

З системного аналізу наведених норм законодавства випливає, що зазначений спір є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції у сфері державної політики зайнятості населення.

Подібна правова позиція була також висловлена Верховним Судом України у постановах від 23 березня 2010 року (№ 21-2282во09), від 13 квітня 2010 року (№ 21-320во10), від 14 лютого 2012 року (21-612а14), яка, відповідно до приписів статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов'язковою для всіх судів України.

Таким чином, висновок судів попередніх інстанцій про те, що цей спір не належить до адміністративної юрисдикції, не ґрунтується на положеннях чинного законодавства України, у зв'язку з чим ухвалені у справі судові рішення першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа -направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Долинського районного центру зайнятості Кіровоградської області задовольнити частково.

Ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2015 року скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.