Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого судді Розваляєвої Т. С. (суддя-доповідач), суддів Мороза В. Ф., Черпіцької Л. Т., секретаря судового засідання Кальненко О. І., за участю: представника позивача - Даниленка О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ал-Ко Кобер" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 жовтня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ал-Ко Кобер" до Київської міжрегіональної митниці Міндоходів, Головного управління державної казначейської служби України у м. Києві про визнання протиправними дій, скасування рішень про коригування митної вартості, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення суми,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ал-Ко Кобер" звернулось з позовом до Київської міжрегіональної митниці Міндоходів, Головного управління державної казначейської служби України у м. Києві, в якому просило:

· визнати протиправними дії Київської міжрегіональної митниці Міндоходів щодо відмови в митному оформленні митних декларацій від 25 червня 2013 року; від 08 липня 2013 року та від 15 липня 2013 року;

· скасувати рішення про коригування митної вартості товару від 04, 09 та 15 липня 2013 року;

· визнати заявлену митну вартість;

· стягнути надмірно сплачений податок на додану вартість в сумі 7 538 грн 73 коп. та ввізне мито в сумі 3 426 грн 68 коп.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 жовтня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив скасувати їх та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В запереченнях відповідач - Київська міжрегіональна митниця Міндоходів - просив залишити скаргу без задоволення.

Заслухавши доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Судами встановлено, що між фіромою "ALOIS KOBER GMBH" та ТОВ "АЛ-КО КОБЕР" укладено контракт від 09 серпня 2010 року № 06/10-FK (далі - контракт) на поставку комплектуючих та запчастин для виробництва та сервісного обслуговування причепів до легкових автомобілів.

На виконання умов контракту декларантом подано для митного контролю та митного оформлення митні декларації: від 25 червня 2013 року № 125110000/2013/332295; від 08 липня 2013 року № 125110000/2013/333286; від 15 липня 2013 року № 125110000/2013/333691.

Митна вартість товарів задекларована за основним методом, тобто за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

У зв'язку із спрацюванням АСАУР за кодом 105-2 у посадових осіб митного поста "Східний термінал" Київської митниці Міністерства доходів і зборів України, що здійснювали митне оформлення товарів, виникли сумніви щодо можливого заниження позивачем заявленої митної вартості товарів.

Враховуючи те, що у митного органу виникли сумніви, останній витребував у позивача додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості товарів.

У зв'язку з неподанням позивачем всіх витребуваних документів Митницею прийняті рішення про коригування митної вартості товарів: від 04 липня 2013 року № 125110000/2013/010164/1; від 09 липня 2013 року; № 125110000/2013/010166/2 та від 15 липня 2013 року № 125110000/2013/010175/2 за резервним методом та, відповідно, картки відмови в прийнятті митних декларацій, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення: № 125110000/2013/00273, № 125110000/2013/00278, № 125110000/2013/00289.

Не погодившись з прийнятими рішеннями Митниці, позивач звернувся до суду з зазначеним позовом.

Суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Колегія суддів не погоджується з висновками судів.

Статтями 49, 51, 52, 53, 57, 58 Митного кодексу України встановлено, що митна вартість товарів, які ввозяться на митну територію України, відповідно до митного режиму імпорту, за загальним правилом обчислюється за першим методом визначення митної вартості товарів, тобто за ціною договору.

Якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Згідно із ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України до переліку документів, які декларант повинен подавати для підтвердження митної вартості товару, заявленої у декларації, і методу, обраного для її обчислення, належать: декларація митної вартості, зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності, рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу), якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару, транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню, якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Частиною 3 ст. 53 Митного кодексу України передбачено, що у разі якщо документи, зазначені у частині 2 цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз наведених статей свідчить, що обов'язок доведення митної ціни товару лежить на позивачу. При цьому митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи.

Такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнiвiв у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів. При цьому в розумінні наведених статей сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбiжностi, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відтак, наведені приписи зобов'язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали вiдповiднi сумніви, причини неможливості їх перевірки на пiдставi наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхiднiсть перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовiрностi.

Встановивши вiдсутнiсть достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхiднi для підтвердження того чи іншого показника.

Ненаведення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовiрностi наданої iнформацiї, витребовування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.

Частиною 4 ст. 54 МК України передбачено обов'язок митного органу письмово надавати інформацію декларанту про причини, за яких заявлена ним митна вартість не може бути визначена.

Відповідно до Наказу Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року № 598 "Про затвердження форми рішення про коригування митної вартості товарів, Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів та Переліку додаткових складових до ціни договору" (z0883-12) , зареєстрованого Міністерством юстиції України 01 червня 2012 року за № 883/21195 (z0883-12) , митним органом при визначенні митної вартості товарів у Графі 33 зазначаються причини, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), у тому числі: неподання основних документів, які підтверджують відомості про заявлену митну вартість товарів (згідно з переліком та відповідно до умов, наведених у статті 53 Кодексу); невірно проведений розрахунок митної вартості; невідповідність обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 розділу III Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Як вбачається з оскаржуваного рішення, обґрунтовуючи свої сумніви у правильності зазначеної митної вартості, митниця посилалась на ненадання позивачем витребуваних документів.

Проте, колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з такими доводами, оскільки обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари у розумінні ст. 53 Митного кодексу України, Митниця не вказала.

Обґрунтовуючи свої сумніви у правильності зазначеної митної вартості, Митниця посилалась на наявність у ЄАС інформації про іншу митну вартість аналогічних товарів.

Також, колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з доводами Митниці щодо обґрунтованих сумнівів, які полягають у наявності в ЄАС інформації про іншу митну вартість, виходячи з вичерпного переліку ст. 53 Митного кодексу України.

Водночас, митниця може витребувати, а декларант зобов'язаний надати лише ті документи, які здатні такі сумніви усунути. При цьому законом чітко встановлено умову, за наявності якої у митного органу виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів та відмова у митному оформленні за заявленою декларантом митною вартістю товарів.

Однак всупереч вищевказаним вимогам Закону, витребувавши додаткові документи, митний орган не зазначив, які саме обставини ці документи повинні підтвердити або у своїй сукупності можуть спростувати/чи впливають на митну вартість товару, що свідчить про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.

Будь які заперечення працівників Митниці, без зазначень їх у п. 33 Рішень про коригування митної вартості, не заслуговують на увагу та не можуть бути належними доказами у цій справі.

Отже, сам факт неподання декларантом додаткових документів без належного обґрунтування митницею, що вони можуть усунути сумніви спірних відомостей, не є підставою для відмови в митному оформленні товару.

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду України від 29 травня 2012 року у справі № 21-91а12.

Таким чином, наявними матеріалами справи достеменно підтверджується те, що Митницею витребувано додаткові документи за відсутності будь-яких обґрунтованих сумнівів у правильності визначенні митної вартості товару, всупереч підтверджених всіх складових під час подання МД.

Отже, визначення відповідачем митної вартості товару та коригування її за другорядним методом здійснено з порушенням вимог митного законодавства України, що є підставою для визнання дій митниці протиправними та скасування оскаржуваних рішень.

Оскільки висновки судів ґрунтуються на не правильному застосуванні норм матеріального права, то це рішення в частині відмови в задоволені позову про визнання протиправними дій і скасування рішень відповідача підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про стягнення коштів, то суд касаційної інстанції зазначає таке.

Статтею 301 МК визначено механізм повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу чи помилково та/або надмірно сплачених до бюджету.

У разі якщо після сплати декларантом податків і зборів (обов'язкових платежів) згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів (обов'язкових платежів) повертається декларанту у порядку, передбаченому Порядком повернення (затверджений наказом Державної митної служби України від 20 липня 2007 року № 618 (z1097-07) ( зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2007 року за № 1097/14364 (z1097-07) ) та Порядком взаємодії (затверджений наказом Державної митної служби України Державного казначейства України від 20 липня 2007 року № 611/147 ( зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2007 року за № 1095/14362 (z1095-07) ), на підставі його заяви та у місячний термін з дня прийняття висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації, про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи.

При цьому за Порядком взаємодії основною умовою повернення коштів є обов'язкова їх сплата та зарахування на рахунки відповідного бюджету.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховний Суд України від 15 квітня 2014 року у справі № 21-21а14.

Крім того, у постанові від 7 вересня 2012 року (справа № 21-242а12) Верховний Суд України висловив таку правову позицію: аналіз статті 266 МК, а також положень Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2008 року № 339 (339-2008-п) , та Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2006 року № 1766 (1766-2006-п) , дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки, контролю правильності обчислення декларантом та визначення митної вартості. З урахуванням наведеного суд, постановляючи рішення про стягнення надмірно сплачених митних платежів, фактично визначає митну вартість ввезеного товару, чим підміняє митний орган.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про стягнення коштів задоволенню не підлягає.

Також, суд касаційної інстанції відмовляє у задоволенні позовних вимог про визнання заявленої митної вартості, оскільки належним та достатнім способом захисту у даному випадку є скасування рішень Митниці про коригування митної вартості.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ал-Ко Кобер" задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 жовтня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2014 року скасувати.

Ухвалити нове рішення у справі, яким позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Київської міжрегіональної митниці Міндоходів щодо відмови в митному оформленні митних декларацій № 125110000/2013/332295 від 25 червня 2013 року; № 125110000/2013/333286 від 08 липня 2013 року та № 125110000/2013/333691 від 15 липня 2013 року.

Визнати протиправним та скасувати рішення Київської міжрегіональної митниці Міндоходів від 04 липня 2013 року № 125110000/2013/010164/1, від 09 липня 2013 року, № 125110000/2013/010166/2 та від 15 липня 2013 року № 125110000/2013/010175/2 про коригування митної вартості товарів.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.